за ким полює Кобиляча Голова

за ким полює Кобиляча Голова

Володимир Рафєєнко,
«Мондеґрін. Пісні про смерть і любов»

Чернівці: Меридіан Черновіц, 2019

Асиміляція, двомовність, нерозуміння і спотворення — це не просто слова, це реалії, у яких живемо ми з вами. Хтось відчуває це гостріше, хтось думає, що його це не торкається. Але Володимир Рафєєнко своєю книгою «Мондеґрін» доводить, що від цього не сховатися.

Чому роман філологічний? Перш за все тому, що Габа — головний герой — вчить українську. Але не просто вчить, а намагається зрозуміти глибинні мовні коди. Тому в тексті трапляються синонімічні ряди, гра слів, цитати з українських пісень, приказки, алюзії на фільми та класичні твори: від Шекспіра до Пруста, герой розмірковує про походження слів та їхнє значення.

Українська тут не просто постає новою мовою, яку вчить переселенець і доктор наук Габінський, а новим простором — мовним, культурним, світоглядним. Це роман про занурення у незнайому до того систему сприйняття світу, навіть не так, знайому, але все ж інакшу, глибшу і складнішу, ніж здавалося.

Адже мова це не тільки синонімічні ряди, а й ті речі, що закладені у ній. Саме так з’являється Кобиляча Голова — не просто втілення дитячих страхів Габи, а він сам викликає її так, як у казці це роблять герої. Кобиляча голова — це символ життя та смерті, це нагадування про померлих, це культ минулого, це привиди вбитих, що приходять у неспокійні сни Габінського.

Міфологічний простір роману показує нам невідворотність життя, зникання минулого та метаморфози, які неможливо зупинити.
Філологічність роману підтверджує і те, що сам автор опанував мову настільки, що зміг не просто складати слова у речення, а конструювати глибинні значення культури. Так, книгу варто читати хоча б тому, що це справжнє мовне задоволення, майстерна гра словами. У синтаксичних конструкціях, у самій манері подачі тексту відчувається розуміння процесів мови, занурення у стихію української.

Чому роман переселенський? Бо відтворює, крім філологічних особливостей входження у простір мови, ще й межові стани свідомості. Переселення і фізичне, і моральне, і психічне, і світоглядне. Адже Габа роздумує про те, що після його переселення з Донбасу, цього місця більше не існує, адже ті метаморфози, що відбулися є невідворотними. Злам просторовий тягне за собою і часовий, і буттєвий загалом. Габа пробує вирватися з того простору, щоб потрапити у новий, але і це не вберігає його. Адже відтепер руйнується уся реальність, її більше нема, роман стає сновидним світом з алюзіями та натяками на вже знайомі речі, людей, цитати.

Момент зламу світу, момент формування якогось нового пласту реальності не можна зафіксувати. Хоча Габінський і намагається, він шукає виходу, марить, осмислює реальність як може. Але це сон, з якого неможливо прокинутися.

Реалії України змушують нас по-філософськи осмислювати концепт переселенця, адже відірваність від місця проживання, пошук нового місця, проблеми, з якими стикаються вимушено переселені люди проєктуються і на екзистенційні шукання. Рафєєнко показує, що руйнування звичного плину життя працює за ефектом доміно: руйнуються установки, звички, сприйняття реальності. І людина, як от Габінський, не застрахована від таких метаморфоз, це неможливо сповільнити, треба тільки прийняти. А от як це зробити — інше питання.

Чому роман про нас? Бо так чи інакше, це наша реальність теж. І Кобиляча Голова стоїть за вікнами кожного з нас, це вже наша проблема, що ми її не бачимо. А вона нагадує про травми, про те, що з ними треба жити, але і переосмислювати їх, говорити, досліджувати. Так, ми носії постколоніальної травми, ми живемо у бентежний час, але це наш час. Метаморфози невідворотні. То чи не пора чути одне одного, адже мондеґрін уже такий значний, що стираються сенси, орієнтири, а лишається тільки спотворення, уривки, викривлення.

Тягар минулого, меншовартість, сором української мови — про все це пише Володимир Рафєєнко. І поки світ зовсім не зійшов до абсурду, подумайте, а чи полює за вами Кобиляча Голова? І якщо так, то чи готові ви оглянутися і заговорити з нею?

Письменниця, літературна критикиня. Народилася у 1996 році на Буковині. Закінчила магістратуру Київського національного університету імені Тараса Шевченка (спеціальність: літературно-мистецька аналітика). Пише про літературу, інтермедіальність та символічне у мистецтві. Мешкає в Києві.

Смотрите также
Закрыть меню