Поезія Білорусі
Презентуємо тексти п’яти молодих поеток і поетів Білорусі, які стали/стають лідерами свого покоління.
Поэзия Беларуси
Представляем тексты пяти молодых поэток и поэтов Беларуси, которые стали/становятся лидерами своего поколения.
Уладзь Лянкєвіч / Уладзь Лянкевіч
*
я живу на восьмому поверсі
його тіло кинули догнивати
рештки скуб вітер гайвороння й собаки
ворони виростали з добру хату
клювали перехожих і вуличний брук
наївшись починали співи під гуркіт
каменів у їхніх животах-шлунках
не могли злетіти від ваги з’їденого
перетворювались на темно-дуже-темно-сині
купи і марудно розповзалися магмою
по тому що ми за звичкою називаємо
містом
я прокинувся вийшов з під’їзду. здивувався
вочевидь проґавив виверження вулкану
можливо того що на одній
із центральних площ
[а знаєте може це дійсно красиво —
давати площам назви місяців]
повільна помпея
ні. все-таки я прокинувся вийшов з під’їзду
і не здивувався
тільки якого-небудь холодного весняного
вечора подумаю :
як добре мені жити на першому поверсі
ні. чекайте. тут щось не так
я виразно пам’ятаю сусідів знизу
*
я жыву на восьмым паверсе
ягонае цела кінулі дагніваць
парэшткі скубаў вецер груганнё і сабакі
груганы вырасталі з добрую хату
клявалі прахожых і вулічны брук
наеўшыся ўсчыналі спевы пад грукат
камянёў у іхных жыватах-шлунках
не ўзляталі ад цяжару з’едзенага
ператвараліся ў цёмна-вельмі-цёмна-сінія
кучы і марудна распаўзаліся магмай
па тым каго мы па звычцы называем
горадам
я прачнуўся выйшаў з пад’езда. здзівіўся
відаць прапусціў вывяржэнне вулкана
хутчэй за ўсё таго што на адной
з цэнтральных плошчаў
[а ведаеце можа гэта напраўду прыгожа —
даваць плошчам назвы месяцаў]
павольная пампея
не. усё-такі я прачнуўся выйшаў з пад’езда
і не здзівіўся
толькі якім-небудзь халодным вясновым
вечарком я падумаю :
як добра мне жывецца на першым паверсе
не. чакайце. тут штосьці не так
я выразна памятаю суседзяў знізу
*
це і є справжня країна оз
жодних тобі ураганів і смерчів
жодних тобі шпилястих капелюхів
ні знаку жовтого бруку ні інших вигадок
справжня країна оз
поле а посередині — стадо створінь
з виряченими очима як у Драздовіча —
саме як у Драздовіча як лев Алєни Кіш[1]
і є надія що нічого не змусить їх зрушити з місця
і є надія що нічого змусить їх зрушити з місця
бо я хочу не хочу всіх цих лісорубів страшил та окулярів
досить того що я чув як перемовляються між собою смаригди
*
гэта і ёсць сапраўдная краіна оз
ніякіх табе ўраганаў і віхраслупаў
ніякіх табе спічастых капелюшоў
ні знаку жоўтага бруку і іншых вымудраў
сапраўдная краіна оз
поле а пасярод — статак стварэнняў
з вылупленымі вачамі як у Драздовіча —
іменна як у Драздовіча як леў Алены Кіш
і ёсць надзея што нічога не прымусіць іх крануцца з месца
і ёсць надзея што нічога прымусіць іх крануцца з месца
бо я хачу не хачу ўсіх гэтых дрывасекаў страшыдлаў ды акуляраў
досыць таго што я чую як перамаўляюцца між сабою смарагды
Переклав з білоруської Лесик Панасюк
1 Язэп Драздовіч (Язеп Драздовіч, 1888–1954 рр.) — білоруський митець, письменник, археолог, етнограф і педагог; Алена Кіш (Алєна Кіш, 1889–1949 рр.) — білоруська мисткиня-примітивістка (примітка перекладача).
Анна Комар / Ганна Комар
Амира
ты плакал лишь однажды,
когда я случайно сломала твои очки,
и смеялся со мной
всего два раза,
я не помню, над чем —
вдруг стало так светло,
как будто мне подарили солнце,
мне одной…
я плакала каждую третью ночь
после тех трех минут без света,
когда ты позволял мне снять одежду,
скрывавшую складки на животе,
их мог бы расправить ребенок,
но до твоего согласия оставалось
десять кило моего веса.
я плакала через день,
потом каждый день, мне пекло,
когда яичница шкворчала на сковородке,
когда горячий чай проливался на руки,
когда твоя мать не верила ни единому моему слову.
душа голосила, как тетка с Центрального рынка
Касабланки, мол, твой товар самый лучший!
я не верила ей, но снова и снова покупала.
Аміра
ты плакаў толькі аднойчы,
калі я зламала твае акуляры,
а смяяўся разам са мной
усяго два разы,
я не памятаю, чаму —
раптам стала так светла,
нібы мне падарылі сонца,
мне адной…
я плакала кожную трэцюю ноч
пасля тых трох хвілін без святла,
калі ты дазваляў мне зняць адзенне,
што хавала складкі на жываце,
іх магло б расправіць дзіця,
але да тваёй згоды заставалася
дзесяць кіло маёй вагі.
я плакала праз дзень,
потым штодня, мне пякло,
калі яечня шкварчэла на патэльні,
калі гарачы чай выліваўся на рукі,
калі твая маці не верыла ніводнаму майму слову.
душа галасіла, бы цётка з Цэнтральнага рынка
Касабланкі, што твой тавар самы лепшы.
я не верыла ёй, але зноў і зноў яго набывала.
Перевёл с беларусского языка Владимир Коркунов
Кристина Бандурина / Крысціна Бандурына
Из цикла «Заповеди»
V. Почитай отца своего и мать свою
Беспомощной
я явилась на этот свет
незапланированной
неожиданной
в одном экземпляре
с разбавленной краской.
Моё сердце
умело считать
только до пяти.
раз
два
три
четыре
пять
Длинная чёрная линия
на кардиограмме.
Нет, меня не убили.
Но хотели ли?
Мама сама была ребёнком
а отец до конца своих дней
не мог наиграться в войну.
Мне сказали
вот мать твоя
и вот отец твой.
Почитай их
ибо они
дали тебе жизнь.
Милая моя мама
мне никогда
не хватит сил
сказать тебе в глаза
что я люблю тебя
ибо ты
родила меня
слабой и неуверенной
с червяком в сердце.
Вот почему я скажу это тут.
Я нашла гармонию сразу
и то что училась любить
уже умела ненавидеть.
Я искала чёрное и белое
а находила серость.
раз
два
три
четыре
пять
Мне всегда попадались
бракованные краски
и найти что-то чистое
было невозможно.
И я выдумала свои
где мать была белой
и её легко было любить
а отец чёрным
и его любить не случалось.
Мой мир
держался на этой полярности.
Но нашлись другие
не серые
которые любили меня
и которых легко было
любить в ответ.
Нет
совсем не легко.
Но легче.
Так мой мир обрёл цвета.
раз
два
три
четыре
пять
Мне дали жизнь
те кто мог любить
кто мог любить меня
неожиданной
в одном экземпляре
с разбавленной краской.
Вместе с ними
с любовью других
пришло понимание
что я тут нужна.
Я люблю тебя, мама.
З цыклу «Запаветы»
V. Шануй бацькоў сваіх
Бездапаможнай
я прыйшла ў гэты свет
незапланаванай
нечаканай
штучна створанай
і разбаўленай фарбамі.
Маё сэрца
ўмела лічыць
толькі да пяці.
раз
два
тры
чатыры
пяць
Доўгая чорная стужка
на кардыяграме.
Не, мяне не забілі.
Але ці жадалі?
Мама сама была лялькай
а бацька да канца жыцця
не мог нагуляцца ў вайну.
Мне сказалі
вось маці твая
і вось бацька твой.
Шануй іх
бо яны
далі табе жыццё.
Мілая мая мама
мне ніколі
не хопіць сіл
сказаць табе ў вочы
што я люблю цябе
бо ты
нарадзіла мяне
слабой і хісткай
з чарвяком у сэрцы.
І таму я кажу гэта тут.
Я знайшла гармонію адразу
і тое што вучылася любіць
ужо ўмела ненавідзець.
Я шукала чорнае і белае
а знаходзіла шэрасць.
раз
два
тры
чатыры
пяць
Мне заўсёды трапляліся
бракаваныя фарбы
і знайсці нешта чыстае
было немагчыма.
Я прыдумала свае
дзе маці была белай
і яе лёгка было любіць
а бацька чорным
яго любіць не выпадала.
Мой свет
трымаўся на гэтай палярнасці.
Але знайшліся іншыя
не шэрыя
хто любіў мяне
і каго лёгка было
любіць у адказ.
Не
зусім нялёгка.
Але лягчэй.
Так мой свет набыў колеры.
раз
два
тры
чатыры
пяць
Мне далі жыццё
тыя хто мог любіць
хто мог любіць мяне
нечаканай
штучна створанай
і разбаўленай фарбамі.
Разам з імі
з любоўю іншых
прыйшло ўсведамленне
што я тут патрэбная.
Я люблю цябе, мама.
Перевёл с беларусского языка Геннадий Каневский
Артур Комаровський / Артур Камароўскі
* * *
у моєму ідеальному світі
тільки крапки та лінії
і вона
створена моїми руками
каже
слухай дощ
що стукає по голові
не відчиняй
кволі руки
гілки її тіла
щоб гладити мою кору
крихкі раковини вух
щоб по-слимачому
зі мною
го
во
ри
ти
це я
дав їй ім’я
щоб вона не могла
ніколі його запам’ятати
щоб називала інші
iмена чужих
це я
подарував їй
м’якість шкіри
дихання пор
переривчатість шрамів
щоб вона обіймала себе
коли страшно
це я
поклав до рота їй мову
щоб вона ніколи
не подолала
білоруські слова і звуки
щоб вони недоречно вискакували
та билися об суху землю її полотна
щоб стояли на язиці
здерев’янілі
щоб за губи чіплялися
і вмирали
щоб вона ніколи не знала
кольору їхнього і запаху
щоб вона зрозуміла
що вона — це я
я розбирав її
щоб потім зібрати знову
і вклеїти у світ
мого ідеального колажу.
* * *
у маім ідэальным свеце
толькі кропкі і лініі
і яна
створаная маімі рукамі
кажа
слухай дождж
што стукае па галаве
не адчыняй
кволыя рукі
вецце ейнага цела
каб гладзіць маю кару
крохкія ракавіны вушэй
каб па-смаўжынаму
са мной
га
ва
ры
ць
гэта я
хто даў ёй імя
каб яна не магла
ніколі яго запомніць
каб называла іншыя
імёны чужых
гэта я
хто падарыў ёй
мяккасць скуры
дыханне пораў
перарывістаць шнараў
каб яна абдымала сябе
калі страшна
гэта я
хто ўклаў у рот яе мову
каб яна ніколі
не пераадолела
беларускія словы і гукі
каб яны недарэчна выскоквалі
і біліся аб сухую зямлю ейнага палатна
каб стаялі на языку
здранцвелыя
каб за вусны чапляліся
і паміралі
каб яна ніколі не зведала
колеру іх і паху
каб яна зразумела
што яна — гэта я
я разбіраў яе
каб потым збіраць наноў
і ўклейваць у свет
майго ідэальнага калажа.
Переклала з білоруської Ольга Брагiна
Наста Кудасова / Наста Кудасава
відлеглість
відстань — козир пристойних.
застигла постать ассолі на березі потойбіччя.
відстань — це стояти по обидва боки розлуки,
розставленими розставанням
на місці своїх самотностей.
а що мені робити з нашою відлеглістю?
кілометри порожніх змокрілих простирадл
і ми —
так далеко одне від одного,
на таку тебенеможнаторкнутися даль,
нас відклала доля
на потім.
Адлегласць
расстояние — козыр прыстойных.
застылая постаць асолі на беразе іншасьвету.
расстояние — гэта стаяць паабапал разлукі,
расстаўленымі расставаньнем
на месцы сваіх адзінотаў.
а што мне рабіць з нашай адлегласьцю?
кіламетры пустых узмакрэлых прасьцінаў
і мы —
так адлеглыя адно ад аднаго,
на такую цябененамацвальную далечыню,
бы адкладзеныя лёсам
на потым.
На повінь Дніпра
лушпиння крижинами,
у берег сплесни,
размочи зачерствіння нудьгу!
бачиш,
стомлений похмурий саньясін —
я
пустими шляхами бреду,
бо
зриваються люди,
як ноти,
на півдорозі
і у горлі стоять
незагойним гірким нальотом,
який не викашляти
і не назвати.
На разводдзе Дняпра
лусьні крыгамі,
у бераг плясьні,
размачы зачарсьцьвеньня нуду!
бачыш,
стомлены змрочны саньясін —
я
пустымі шляхамі брыду,
бо
зрываюцца людзі,
як ноты,
на паўсьпеве
і ў горле стаяць
незагойным гаркавым налётам,
што ня выкашляць
і не назваць.
Переклала з білоруської Ольга Брагiна
Об авторах
Уладзь Лянкєвіч (н. 1987) — поет, перекладач, музикант, член редколегії мінського журналу перекладної літератури «ПрайдзіСвет». Автор збірки віршів «70 % воды» (2013), за яку отримав премію «Дебют» ім. Максима Богдановича. Живе в Мінську.
Анна Комар (р. 1989) — поэтка, переводчица. Сотрудница Беларусского ПЕН-центра. Авторка книги стихов «Страх высоты» (2016); в 2018 г. в Лондоне вышла билингва «Recycled». Живет в Минске.
Кристина Бандурина (р. 1992) — поэтка, редакторка. Авторка поэтического сборника Homo (2019). Лауреатка премии «Залаты апостраф» журнала «Дзеяслоў» в номинации «Дебют» (2016). Живет в Минске.
Артур Комаровський (н. 1991) — поет, журналіст, перформер, учасник ВІА «Красный Борщевик». Автор збірки віршів «Вода начинает жить» (2020). Лауреат премії «Дебют» ім. Максима Богдановича (2021). Живе в Мінську.
Наста Кудасова (н. 1984) — поетка, філологиня. Авторка поетичних книг «Лісце маіх рук» (2006), «Рыбы» (2013), «Маё невымаўля» (2016), «Вясна. Вуснам цесна» (2021). Лауреатка премій «Прозрачный Эол» (2018) та ім. Михася Стрельцова (2021), а також першого фестивалю ім. Володимира Короткевича (2019). Живе у Рогачові.
О переводчиках
Лесик Панасюк (н. 1991) — поет, перекладач і дизайнер. Автор книг «Камінь дощу» (2013), «Справжнє яблуко» (2014), «Крики рук» (2018). Перекладає українською твори сучасних авторів із російської, білоруської, англійської та польської мов. Живе у Бучі.
Геннадий Каневский (р. 1965) — поэт, переводчик. Автор девяти поэтических книг. Лауреат премий журнала «Октябрь» и «Московский наблюдатель», спецпремий «Московский счет» за книги «Сеанс» (2016) и «Всем бортам» (2019). Живёт в Москве.
Ольга Брагiна (н. 1982) — поетка, письменниця, перекладачка. Народилась у 1982 році у Києві. Авторка чотирьох поетичних книжок. Вірші перекладалися англійською, польською, чеською та латиською мовами. Живе у Києві.
