I`ll be there for you по-австралійськи або Щось виходить з-під контролю

I`ll be there for you по-австралійськи або Щось виходить з-під контролю

Джон Бірмінгем, «Він помер із фалафелем
у руці» / пер. з англ. Гєника Бєлякова

Київ: Букрейн Паблішинг Хаус, 2021

У 2021 році з’явився перший переклад українською книжки «Він помер із фалафелем у руці» Джона Бірмінгема у видавництві Bookraine. Свого часу (в Австралії текст вийшов у 1994 році) саме цей твір прославив автора і відкрив йому дорогу у літературу. Адже поспостерігати за зміною помешкань і дивакуватих сусідів приходили і театральні глядачі — текст перетворили у п’єсу і вона отримала найдовший прокат в історії Австралії.

То що там про сусідів? Одразу напрошується аналогія від австралійських критиків — «Друзі» у стилі гранж. І справді, тут є і посиденьки на дивані, і спільний перегляд телевізора, і вислуховування чужих проблем — додайте ще заборонених речовин, морську свинку в унітазі, вішак для капелюхів і намет у вітальні — вийде книжка Бірмінгема.

Життя зовсім не сітком — погодьтеся, не всім співмешканцям щастить подружитися, як героям серіалу — хтось у когось краде, хтось приносить крадену їжу, спить на чужих ліжках і взагалі так собі ставиться до особистого простору.

Проте варто враховувати, що ціни на оренду в Австралії досить високі, а тому значно дешевше розділяти оплату на кількох людей. Часто досить випадкових.

Але як, скажіть на милість, у такому хаосі ще й провадити літературну кар’єру? Записувати все. Головний герой тягає за собою на орендовані квартири друкарську машинку (і ще старий холодильник) і найцінніше, що може отримати від усіх божевільних сусідів — історії.

У таких умовах не всі витримують — дехто тікає, не провівши й ночі у квартирі, де люди з нудьги можуть хоч телевізор закинути у камін. Наш герой також постійно змінює помешкання, проте щоразу йому дістаються все дивніші сусіди.

Трохи про нудьгу і вечірки, де ти нікого не знаєш

Життя в таких будинках можна назвати ініціацією чи випробуванням, бо опісля — тебе вже ніхто і ніщо не здивує. Саме так можна пізнати весь абсурд людського існування і набратися чорного гумору — на все життя.

Ось що пригадується мені, коли я думаю про Брисбен. Не сонце, не пляж, не пиво посеред лісу біля Брекфест-Крік. Ні.

Я думаю про місце, де може трапитися все, що завгодно, або нічого взагалі. Розпад, ентропія, довгі дні безглуздого безробіття.

«Він помер із фалафелем у руці» знаходить відгук у читачів, бо тема знайома всім — багато хто хоч колись ділив простір з кимось іще в гуртожитку чи на квартирі, і у кожного є купа кумедних і дивних історій про те, які люди різні і як вчитися (не) приймати цю різність. Саме про такі речі ми говоримо з друзями, саме на такі історії полюємо або уникаємо їх — але все ж розповідаємо комусь о третій годині ночі на кухні.

Книжка схожа на безкінечну оповідь п’яного незнайомця на вечірці, де ти нікого не знаєш і взагалі не розумієш, як сюди потрапив — а він чомусь відчуває непомильну довіру саме до тебе (або просто переплутав тебе з кимось). Імена в його історіях плутаються, а він знай повторює: «Ну Дерек, я вже про нього казав — він спав у наметі». І всякі Дереки, Мелісси та інші фріки переплітаються у абсурдному потоці.

Крім основного тексту, у книжці вміщені короткі записки — історії людей про співжиття. Там трапляються неймовірні сюжети: бридкі, смішні
і дивакуваті. Але чомусь знайомі.

Нудьга, нудьга, нудьга… З нудьги люди можуть творити що завгодно, це благодатний час для дивацтв і божевілля. Коли у героїв вільний вечір — та що там, життя вільне — то вони починають проявляти себе.

Живучи сам, ти можеш вийти з хати, та й по всьому. Але коли в одному місці збирається ціла купа знуджених людей, стається страшне.

І така сторона людської природи неймовірно притягує. Є щось у цьому первісне і справжнє.

Джон Бірмінгем

Такий цінний досвід

Насправді нас формує кожна хвилина життя і навіть кожен співмешканець. Ми вчимося взаємодіяти, комунікувати
і не втрачати серед строкатості думок та сенсів себе. Наш герой — письменник — не втратив любов до прибирання навіть у хаосі орендованих помешкань.

У молодості я дивився на цей архетипний розхлябаний стиль життя, який мав би здаватися таким бунтарським, і все, що мені хотілося, це прибрати на кухні.

Ціна досвіду — невдачі, непорозуміння, божевільні сусіди, зниклі речі і ціла купа історій, яким не всі зможуть повірити. І як бонус — вміння розпізнавати навіжених.


Як не крути, завжди «щось виходить з‑під контролю» — як головний слоган книжки і всього життя героїв, завжди щось іде не так, завжди трапляються непередбачувані, паршиві та смішні історії, когось навіть може осяяти божественним провидінням (спойлер!), але
і воно досить швидко минає. А виживати у цьому абсурді — і є найголовніше вміння, яке можна винести зі співмешкання. Вижити, зберегти здоровий глузд, обрости сарказмом та рухатися вперед!

Адже хіба так важливо всюди знаходити сенс? Деколи він якраз у його відсутності.

Письменниця, літературна критикиня. Народилася у 1996 році на Буковині. Закінчила магістратуру Київського національного університету імені Тараса Шевченка (спеціальність: літературно-мистецька аналітика). Пише про літературу, інтермедіальність та символічне у мистецтві. Мешкає в Києві.

Смотрите также
Нина Александрова
Ольга Брагiна