iз циклу «cлова»

iз циклу «cлова»

Поетка, письменниця, літературна критикиня. Народилася в 1937 році у Лівані, з 1972 живе в Парижі. Авторка близько двадцяти романів (один із яких — «Полонянки мису Тенес» — виходив в українському перекладі) і стільки ж поетичних збірок. За весь свій творчий доробок отримала Гран-Прі поетичного конкурсу Французької академії у 2009 році та Гонкурівську премію в поезії в 2011. Венера Курі-Гата є членом десятка журі, зокрема, конкурсу Академії Малларме, а також премій Франс-Квебек, Іван Голль, «П’ять континентів франкофонії» тощо.

* * *

  Слова
політ наосліп у темряві
світлячки що кружляють довкола своєї осі
камінчики в кишені роззяви-мерця
снаряди що їх метають у цвинтарні мури
вони розпадаються на алфавіти
їдять інакшу землю  на різних континентах.

Алеф дме справа наліво
щоби стерти дюни та погоничів верблюдів
які рахують зірки забгавши голову в пісок
дванадцять разів поспіль
Ось так

Саме в балії «Ба» змивають менструальну кров місяця
у віковічній міді
коли жінки на нічних терасах  загадують необачні бажання

«Та» походжає землею бідною на трави та співчуття
тут важить лише жестикуляція тіні яка
стирає  пише
стирає  пише ходу і ходаків

Є міські алфавіти та сільські алфавіти
Скажи мені які слова ти вживаєш я скажу тобі  скільки в тебе биків

* * *

  Les mots
vol aveugle dans les ténèbres
lucioles tournoyant sur elles-mêmes
cailloux dans la poche du mort distrait
projectiles contre le mur du cimetière
ils se disloquent en alphabets
mangent une terre différente  dans chaque continent.

Aleph souffle de droite à gauche
pour effacer dunes et chameliers
qui comptent les étoiles la tête dans le sable
douze fois de suite
Ainsi

C’est dans la bassine du «Ba» qu’on lave le sang menstruel de la lune
dans le cuivre pérenne
quand les femmes sur les terrasses nocturnes  font des vœux irréfléchis

«Tah» arpente une terre pauvre en herbe et en compassion
seules comptent les gesticulations de l’ombre qui
efface  écrit
efface  écrit pas et passants

Il y a des alphabets de ville et des alphabets de champ
Dis-moi quels mots tu emploies je te dirai  le nombre de tes bovins

* * *

Обачний чоловік прив’язував свою дружину до пояса
так веліла мода
місяць був лише відбитком сонця яке двічі пірнало в один і той самий колодязь
уперше щоб омитись
удруге щоб зняти тягар води і гамору
через холод стискалося до розмірів яблука
достатньо було звестися навшпиньки, щоб його зірвати
літо протягувало його від одного обрію до іншого
небо було його перевернутим гамаком

Сонце – так звали першого півня
місяць – першу курку
хліб що до нього місяцю рукою подати зникав за волею мисливця
його півень втратив голос
і він перестав цікавитися календарем
тоді час почав писатися на чернетці
роки ділили тягнучи соломинки
ніч день підкидали монетку
усі рішення приймав базилік

Мова в ті часи користалася будь-якими звуками
вона походжала пасовиськами шукаючи дзвінких паростків
     що їх скубла справа наліво залежно від інтонації
Не більше від одного пасовиська перед великим перегоном худоби
     до вершин алфавіту де говорять рідко

Солодкий запах козолисту вабив юні літери та бджіл

В поверталася з вустами вимащеними ожиною
Т хиталася тому що курила диявольську траву
закинувши драбину на спину Н удавала ніби видерлася на стіну звуку

У холодних країнах літери-самці були волохаті
Вода була розмислами землі
її думкою викрита на позір
її кам’янистою говіркою
Струмок читав себе вголос
море повторювало те саме речення від континенту до континенту

Були слова рогаті й пернаті
і пристойно вдягнені слова
голими були ті яких вигнали з раю бо їм бракувало сорому
Вони блукають у пошуках дзеркала щоб проникнути в нього за згоди амальгами
про їх присутність свідчить мерехтіння світла
скляний передзвін коли вони шикуються на підвіконнях
лякливі діти кличуть їх шибкарі
Одружуватися слід зі словами своєї мови
для врівноваження
подорожі для інших
тих хто пересуваються рядками як сідають на потяг

* * *

L’homme prudent accrochait sa femme à sa ceinture
la mode le voulait
la lune n’était qu’un réflexe du soleil qui plongeait deux fois de suite dans le même puits
la première pour se laver
la deuxième pour déplacer son poids d’eau et de bruit
le froid l’étrécissait aux dimensions d’une pomme
se hisser sur la pointe des pieds suffisait pour le cueillir
l’été le dilatait d’un horizon à l’autre
le ciel était son hamac renversé

Soleil était le nom du premier coq
lune celui de la première poule
le pain à portée de main de la lune disparaissait selon le chasseur
son coq devenu aphone
il se désintéressa du calendrier
le temps s’écrivit alors au brouillon
on tirait les années à courte paille
la nuit le jour se jouaient à pile ou face
le basilic décidait de tout

Le langage en ce temps-là faisait feu de tout bruit
il arpentait les pâturages à la recherche de pousses sonores qu’il broutait
     de droite à gauche par ordre d’intonations
Jamais plus d’un pâturage avant la grande transhumance sur les sommets
     de l’alphabet où parler se fait rare

L’odeur sucrée du chèvrefeuille attirait les lettres juvéniles et les abeilles

B revenait la bouche barbouillée de mûres
F titubait à force d’avoir fumé l’herbe du diable
son échelle sur le dos H prétendait avoir escaladé le mur du son

Dans les pays froids les lettres mâles étaient poilues
L’eau était la méditation de la terre
sa pensée divulguée au grand jour
son parler caillouteux
Le ruisseau se lisait à voix haute
la mer répétait la même phrase de continent à continent

Il y avait des mots à cornes et à plumes
et des mots convenablement vêtus
nus étaient ceux chassées du paradis parce qu’ils manquaient de pudeur
Ils errent à la recherche d’un miroir où pénétrer avec l’approbation du tain
leur présence est signalée par un tremblement de la lumière
par un cliquetis de verre lorsqu’ils s’alignent sur les rambardes des fenêtres
les enfants peureux les appellent les vitreurs
On se marie avec les mots de sa langue
pour se stabiliser
les voyages c’est pour les autres
qui empruntent les lignes comme on prend le train

* * *

Слова, каже вона, це як дощ   кожен уміє їх створити
достатньо лише неправильно викрутити хмару щоб Ной почав писати обома руками
Дощ іде щоб навчити ліхтарі рахувати
щоб посіяти чвари між голубами
усіяти шпичаками шкіру білизни на мотузках

Дощ іще щоб дощити
і переконати мертвих що море переїхало вище
На відміну від вітру який говорить від свого імені
дощ має речника німий туман
якби тільки кожен мав свою ринву аби спілкуватися з Богом через хмари

* * *

Les mots, dit-elle, c’est comme la pluie tout le monde sait en fabriquer
il suffit d’essorer un nuage de travers pour que Noé écrive des deux mains
Il pleut pour apprendre à compter aux réverbères
pour semer la zizanie entre les pigeons
hérisser la peau du linge sur les cordes

Il pleut pour pleuvoir
et faire croire aux morts que la mer a déménagé plus haut

Contrairement au vent qui parle en son propre nom
la pluie a son porte-parole le brouillard muet
si seulement chaque homme avait sa gouttière pour pouvoir discuter à travers les nuages avec Dieu

Переклала з французької Елла Євтушенко

фото Олександра Хоменка

Перекладачка, поетка, музикантка. Народилася та живе в Києві. Навчається в КНУ ім. Шевченка. Перекладає сучасну й класичну франкофонну та англомовну поезію, прозу і нон-фікшн. Фіналістка поетичних конкурсів «Молода Республіка Поетів» та «Dictum», лауреатка конкурсу видавництва «Смолоскип». У 2016 році у видавництві «Крок» вийшла дебютна збірка поезій «Lichtung».

Закрыть меню