*
Блукати порожнім дачним містечком
Їсти холодний виноград з чиїхось парканів
нарешті солодкий
як ніколи до цього чи після
і чорноплідну горобину терпку
просто з кущів понад вулицю
і вогники обліпихи кисло-солодкі
на смак як життя
розкусити й тримати на язиці
дорогою до крамниці за цигарками
і може чимось іще
купити цеглину білого хлібу що ранком з пекарні
смачна запашна і свіжа
і вийти під дощ
а дощ до обіду і після аж хмари такі густі
що не визначиш котра година за сонцем
весь день ніби вечір
трава стелитемиться дорогою до взуття
важка від води
готова вже зникнути під снігом до березня
але здається до запаху снігу у скронях
ще не так близько
повернешся мокрий щасливий і тихий
підкинеш березову гілку у грубу
і щось до каміну що згасне напевне
та ще може жеврітиме десь глибоко усередині
сядеш читати Лишегу
Великий Міст
вона теж про дещо таке
про якихось таких людей і місця пору року і стан
що дає відчуття наповненості і порожнечі
так ніби блукаєш в тумані
де всього забагато та не видно нічого
у пошуках того що поруч
а бачити зась
*
Людина книга зустрічає людину-кригу ось подивися наче вода твердіє що тут удієш це регулярні події золото в зуби перетікає з зап’ястків вік це не пастка а подорож ніби зворотна так ніби дим у цигарку вертає і гасить білий папір і від фільтра вона приростає далі вогонь запальничку наповнює газом далі ти з нею сидиш ви закохані разом в музику молодість зорі і трохи в людину що за годину вам стане обом невідома ось ти ідеш із портфелем зі школи додому з оком підбитим і гудзика замість лиш нитка ось твої речи прості набувають ужитку шапка і шарф забирають тепло твого тіла ось твоя мати що спершу довчитись хотіла ось твій отець що звернув не туди випадково ось тобі книга що вчить про життя покроково ось тобі крига що тане в зворотнім порядку
*
Тут ми вийдемо двоє
це кінець
це кінець географії
я фотограф
у профілі в мене нема фотографії
і немає немає-немає нічого на плівці
ось хмаринки як вівці
над ними простромлене небо
це літак з прапоровим знайомим оперенням
пасажир уві сні бачить море
в мене теж є у ньому потреба
берег чайки і бриз
ми збираємо хмиз для багаття на вечір
ти в легенькому платті по плечі
або це сарафан вічно я таке плутаю
вже відомо цей день наперед півжиття я спокутую
плечі світять у небо сузір’ям Малої Ключиці
моє серце не хоче
не хоче не хоче не вчиться
спочивати де ти є в спокійному ритмі
твої скроні підбриті твої очі щомиті
твої голі литки що невинно ступають ось поруч
все це всотує пам’ять за ребрами ниє ліворуч
бо момент пізнавання це гостре зазубрене лезо
я його вже торкався
торкався ось бачиш протези
і ця теза сумнівна це слово що гріється в роті
поки я прибережний копаю пісок
як в піхоті
розчищаю руками для вогнища глибше і глибше
все потрібно довести потрібно собі а не іншим
ось створіння людське ще тобі незнайоме
та більшим
поступово стає за того що всередині тебе
ось зупинка для нас ось ми двоє і ось наше небо
проливається в воду в туманну замилену ретуш
це кінець географії тут помирають поети
замовкають щасливими
скотчем заклеївши губи
хоч направду ірландський не гірше
пташині тризуби
перетворюють раптом піщану пустелю на спомин
хмиз згоряє і темрява будить утому
що поєднує двох ледь знайомих знесилених голих
під прибою мотив
під мотив
рок-н-ролу
*
Чом би й ні
вона зараз піде і не здригнеться
у вікні абажур червоний подібний до серця
ви одні є один у одного тож не сердься
теплі дні вислизають рибою із долонь
охолонь до усього марного і лихого
світло скронь відрізняє кволого від старого
більше срібла заплатять хіба за арешт святого
в ніч ідеш перцевий візьми балон
ти барон непорозуміння нерозуміння
спів ворон нагадає спільне з усім коріння
тут на сходах вже моветон куріння
вийди із цигаркою
на балкон
*
ростуть на вішаках дитячі речі
ростуть щодня невпинно
а мої
і це уже доволі безперечно
як до ріки впадають ручаї
і меншають одразу поруч з нею
*
небо порожнє
сліди від чайок застигають в повітрі
лелечині гнізда неначе розпатрані
голови бабські
гей подорожній
стань і погрійся у світлі мак у макітрі
білі горби бесарабські
глечик від літа порожній
скроні сивіють
тиха рілля вистигає
вікна будинків о сьомій засвітяться рано
вік буревіїв
вуличний стишує гамір
вулиця мерзне тепла вода ще з-під крану
сядь на осонні
пісню повільну дослухай
вивільни вуха чуєш цвіркун замерзає
речі сторонні
пасма лягають за вуха
слово у роті
ніби пручається зайве
