пісні марного часу
Фото Аліни Сторож

пісні марного часу

Фото Валентина Кузана

Поет, перформер. Народився 1995 ро­ку на Львівщині. Співзасновник та учасник літературного роз’єднання «Грань», поетично-візуального проєкту «Стихійні» та поетично-звукового проєкту «Метал». Переможець Всеукраїнського поетичного конкурсу «Гайвороння» (2016), лавреат конкурсів відеопоезії «Видимість» на вірші Грицька Чубая (2019) та «Монокль» (2018). Своїм віршем представив Львів у міжнародному проєкті Міста літератури Рейк’явіка «Read the world» (Ісландія, 2018). Учасник низки літературних і мистецьких фестивалів різних років: Book Forum Lviv, Книжковий Арсенал, Місяць Авторських Читань у Львові, Фестиваль «Ї», Дні мистецтва перформанс у Львові, DroArtDays, Тарас Бульба, тощо. Живе у Львові.

ранкова пісня

у такі ранки
заводи вкривають місто
димами
аби на мить
непомітним стало
його існування

у такі ранки
прокидаюсь безмовним
бо мова зостається
у сні
який ніяк не можу згадати

і в розпуці
до пустих грудей
вкладаю серце собаче
щоб відчути
найщирішу радість

але
у такі ранки
немає ні сміху
ні радості
повітря пахне
втомою і брудом

місто повниться
заводськими димами
з найчорніших металів
металурги нам роблять
білі серця

обідня пісня

у час обідній днів погожих
випускають нас
із наших тіл
аби ми згадали
як виглядає сонце

ми схвильовані:
з наших долонь
проступає миро
а із горла вилущується
пісня –
ми ще не хмільні
але вже співаємо
голосами
сплітаючись

нас позбавлено пам’яті
тому ми безтурботні
тіла наші зяють пусткою
лежать на купах
як одяг у пральнях
в одних завиває вітер
у інших – в’ють гнізда птахи

ми щасливі
ми щасливі
бо п’ємо стиглі сонця
забувши
що невдовзі нас знову
зачинять у наших тілах
і віддадуть
на поталу
снам

денна пісня

у такі дні
замість голосу маємо
клуби чорного диму

світ безбарвний:
усі кольори зрубано
великими сокирами

у такі дні
дзеркала
не показують відображень
а лиш ріки мазутні

і мови також немає
бо замість слів
з-під язиків
сиплеться попіл

тільки наші зіржавілі тіні
завжди із нами:
волочаться слідом
як бездомні собаки
що ласки шукають

надвечірня пісня

у такі надвечір’я
ослабла ніч
входить у сад
наших тіней із
великим ножем

у такі надвечір’я
починається сезон
відсутності
немає часу немає крові
немає мого і твого імені
немає лету птахи і проростання
рослини
немає розкладання й гниття
немає нічого окрім
контурів бруду
і силуетів
згасання

у такі надвечір’я
серце вкривається
сіллю
а із вен можна сплести
кошики для стиглих плодів

бджоли збирають
із квітів сажу

у саду нікого

квіти мороку
розпускаються
безшумно

вечірня пісня

у такі вечори
безпритульні в озерах перуть свої душі
щоб позбутись печалі

у такі вечори
вдови розвішують полотна жалоби на розквітлих деревах
аби їхній смуток також заквітчався білим

о моя люба
нащо тобі голос
якщо про любов говориш лиш пошепки

у такі вечори
намагаюсь згадати
як лунає твій сміх
і згадати не можу

на місто падає ніч
темні полотна майорять
над тихими водами

нічна пісня

у такі ночі гучнішими стають
пісні марноти
що линуть із уст
захмелілих чоловіків

і чутно стає
як уві сні говорять померлі

у такі ночі
народжуються найкращі сни
вистигаючи повільно
як найстаріша зоря

а поки ніч непомітно минає для тих
хто серцем до неї торкнувся

вранці
сумні двірники підмітатимуть місяць надбитий
і свої захололі сни

Смотрите также
Helen Keller
Рамиль Ниязов-Адылджян
Данила Давыдов