розхитана перспектива

розхитана перспектива

Поет, журналіст, спортивний коментатор. Народився у 1978 році у Києві. Автор поетичних збірок «Артерія», «Червона книга», «Бензин» та ін. Лауреат літературних премій ім. Юрія Яновського, фестивалю «Київські лаври», «Благовіст», переможець Першого Відкритого Чемпіонату України зі слему. Працює генеральним продюсером телеканалу XSPORT. Живе у Києві.

Диспетчер

найменше говорить про війну той хто бачив її в лице
хто брав участь у вуличних боях потрапляв у засідки
і виходив з оточення відбиваючись прикладом
від настирливих щурів смерті

відтоді як пролунали перші постріли
птахи залишили цей дах

у невеликій коморі над диспетчерською
оселився коригувальник вогню
мов тінь прозорий мов тінь безтілесний
як власне і належить тому хто дістався найвищої точки

і от він вже другий тиждень
передає артилерії ворожі координати
уникає куль снайперів які за ним полюють
виживає під шквальним вогнем
переховуючись між бетонними конструкціями

пильнує за рухами нічного повітря
крізь отвори у розкурочених
гіпсокартонних блоках
закидається колесами передає дані про пересування
ворожої бронетехніки і особового складу
знову ковтає кілька таблеток і встигає забігти в укриття
за мить до того як земля
починає здригатися від глухих ударів

дивовижна здатність бачити крізь темряву
високий талант розмовляти з хмарами і деревами
особливо коли не розумієш:
глючить тебе чи все відбувається насправді
коли збиваються налаштування і ріжуться кути
коли плутаєш живих і загиблих
коли не впевнений — хто з них звертається до тебе саме зараз

коли уява про відстань і час
розтікається над липневими полями
ніби запах пересмаженого м’яса

де чужі — він усвідомлював добре
де свої — теж розумів
але як бути з місяцем котрий так по-зрадницькі
намагається його викрити?
куди подіти це нічне сяйво?

бах бах бах…

тепер я знаю — каже — як зупиняти серце
інколи це легше ніж примусити його битися знов

* * *

стільки між нами розлито морів
стільки покинуто човнів і причалів уздовж берега
що легко можна повірити: все вода все вода
навіть пам’ять вода —
глибока і солона

і мушля яку ти береш до рук
і світло яке видовжується над горизонтом
і всі ці пташині сліди
що так щемко нагадують —
хтось відлетів аби повернутися
а хтось відлетів назавжди

ось тут ми поскладали колись одяг
перед нічним купанням

ось тут ми не бачили риб
а вони не бачили нас

ось тут розпалили вогонь
аби іскри зривалися у небо —
нехай ті хто звідти
спостерігають за нами
загадають якесь бажання
і воно здійсниться

* * *

дякую за слова які ви приберегли на потім
дякую за мости які ви проклали в повітрі
за те що спина відчуває холодний протяг
за те що воюють хоробрі
а перемагають хитрі
і тільки любов обирає своїх наосліп
і веде їх за руку крізь тумани відлиги
за якими легше відчувати слова як простір
який не затиснути під палітуркою книги
тому і варто зберігати найменші деталі
ставитися до дрібниць
виважено і дбайливо
адже ніхто не знає що трапиться з нами далі…

завалений горизонт
розхитана перспектива

* * *

лижники просочуються крізь туман
ніби потопельники що виринають
поміж уламків кораблетрощі
небезпечно досяжні —
зору слуху відчуттям

кожен хто втрачав
знає яким буває шлях назад —
він буває неможливим

скриплять розчавлені сніжинки

замерзають руки в котрих тримається секундомер
час підвладний тобі майстре
допоки працюють підйомники
допоки скрипить останній бугель

не вирватися квітці з-під криги
не випростатися під холодним сонцем

оберемки смерек у руках велетня
недопалок свічки на маківці гори

чим нижче тим важче
на трасах затори
поспішай зняти шкіру
ввалюйся у автобус
коли літати несила
примушуй себе бігти

те що видихнеш у заморожене скло —
стане тобі вікном у світ

Перший дзвоник

тeплий вeрeсeнь чудова пора для тих
хто прокидається просто нeба
нe маючи власних стін

ось вони ніжаться під сонячним промінням
ось вони ходять по сухій траві яка прилипає до іхніх підошов ніби
     спогади про бeзтурботнe дитинство

і жінка що йдe парком
відпускає з рук дитину аби вона якнайшвидшe розлякала зграю голубів

час котрий нікому нe налeжить
прогрівається запальничкою
пeрша сигарeта
пeрша міцна кава
пeрші дзвоники у школі на пагорбі

і в кожній молитві більшe вдячності аніж зазвичай
і кожнe яблуко падає мов одкровeння

зірки в очах ніби дрібні монeти за які нічого нe купиш
життя ніби скибка дині на тарілці осeні

Смотрите также
Юлія Стахівська
Виталий Лехциер
Ганна Яновська
Закрыть меню