дзюра в повітрі

дзюра в повітрі

Поет, культуролог, головний редактор арт-дайджесту «Солонеба». Народився в 1972 році у Львові. Публікації: поетична збірка «Шанкр» (Львів, 2004), журнал поезії «Воздух» (Москва, 2014). Як журналіст і редактор співпрацював з низкою видань: «Тиждень», «Експрес», «Label», «Clash» тощо. Мешкає у Львові.

…у мене є стіл і стільці
книги і апельсини
жінка
і постіль з відбитком мого тіла
вечорами мій будинок обсерваторія
перед об’єктивом тихо спиняється фіра
і вилазить марсіанин
він смикає мене
і залишає вітер в моїх черевиках
ні дякую я щасливий тут…
Брейтен Брейтенбах1

* * *

У лілуватій гущі скам’янілих стрибунців
Безглуздо жевріють недогризки жахіть вчорашніх.

Зібравши в оберемок сонми кволих душ,
Тілес підкорених сузір’я — о, вінець простати! —
Я зачохлив гарпун.

(Тож скільки безіменних чорних дзюр
Йому завдячують народженням своїм?)

Розклавши китобійню на кістках
Святих Розалій, перестиглих курв,
Я опаную мить, занурюсь у пітьму,
Та віжки натягну… аж доки
Не згине в скронях бахур, лютий вепр.

Вже час настав! Ножем консервним кліть грудей — ридма,
Е‑гей, акриловий самець — на вихід!

Школярська пісня

Мертвий літній полудень
оцифрували хутко.

Бодай ледь-ледь тверезих курв скосила хіть,
а решту — постраждалих від чуми провінціалок —
мнуть дебіли, напнувши шори, як більма.

У закутках занедбаних харчевень,
в очікуванні на фатальний сме́рдів час,
поволі мліють імпо —
заливають бісів гнів пальним,
занюхуючи менструальними бинтами.

У підлітковій роздягальні водночас
бабрається в дівочому лахмітті
недоук-паразит,
муніципальний зводить мінарет
з амбіцій на офіру і волання
ще ненароджених ягнят.
………………………………………………
Не судилося цій пісні прорости —
ані спертися на Ейфелев карниз,
ані впасти плазом, врешті-решт,
на хрінотінь підносів.

Автобіографія скупа:
майданчик — школа — альма-матер —
свинарники буття — злягання — неміч.

* * *

Чотирнадцять — дріб — десять.

Пам’ять на згадку про пам’ять.
У ритміку мертвих складів.
В — біль.

За усвідомленням терпких пологів —
Покрова.

Той, хто сміється з богами

Ані метушні навколо слави,
ані гонитви за новою славою,
просто я видуваю слова, одне за одним,
ще кілька, тієї форми, якої забажаю,
тієї форми, якої вони мають бути.
Я СМІЮСЯ РАЗОМ З БОГАМИ.
З листа Чарлза Буковського видавцеві Джону Мартіну, 1991

1
О, Бук,
твої «фак-офф» у будинку пологів
блукають відлунням десятий десяток.
І по обидва боки реальності
янголята, ляскаючи крилами,
п’ють за тебе на брудершафт
віскі з содовою.

2
Ти свідомо спивався,
однак оминав усвідомлення щастя!
Алкогольний слимак роз’їдав твої нутрощі,
наче вугрі підліткові у парі з фурункулами,
що роз’їли обличчя і тіло твоє.

Заручившись підтримкою Вакха,
ти проґавив маленький підпункт —
недоторканність власної плоті
у сутінках позачасся.

Пив, страждав, знову пив.
І знову нестерпно страждав.

Подеколи твої болячки лисніли, мов миро.
Втім, ковток чужорідної крові
та три літри масної глюкози
від сестер милосердя
були здатні привести до тями
напевно й мерця.

Проте чи тобі,
хто на батьківських ріс,
обминатися з болем?
Тож ти мусив терпіти,
ховаючи спогади в зошит
і притлумивши голод
одним шоколадним батончиком
наніч.

3
Ти злетів з лікарняного ложа
на пагорб Парнасу
в тридцять п’ять.

В цьому віці
той самий Рембо
вже років з п’ятнадцять
як розшарпав поезію вщент,
а Гейм взагалі —
склеїв ласти
чи то ковзани.

Ти ж заїв алкогольний синдром
і, встромивши під пахву друкарський станок,
мимохідь підім’яв невгамовну Ерато,
приборкавши до того ж
свавільних сестер.

Егоцинік,
ти став самотужки
орати її
своїм просторічним оралом.

Ти міг все, майже все,
лишень будучи в дим.
Навіть з літніми музами2.

Водночас ти настирливо клав у пташиний послід
всі шекспірівські драми,
бодай, вони чтиво лишень,
ціна їм — п’ятак.

Всі поети — нащадки фекалій?
Цур тебе, постривай.
Подивись, он хоча б, на Лі Бо.
Він «під мухою» взявсь місяченько зловити,
дзеркальне відлуння циганського сонця…
І, мабуть, упіймав.

4
Дідугане сліпий, ти прийшов у цей світ,
мов знедолений цап,
зашкарубле старе дитинча.
Позаяк дратували тебе
пісні цапів і смерть.

Тебе нудило вщент кучугурами слів,
серед них ти і дутеля з’їв,
після чого подавсь на одинці
в небесний круїз.
Сірий вухань. Порожнє купе.

Ти вбив Санту.

Єдиною втіхою
ти завжди вважав сам себе.

Твої ріки блювоти
запліднили панк.

Ти паскудив підгузки,
трансформуючи їх на облатки
пологових храмів.

Карбував себе у целулоїд,
у вінілову глину.
Відтепер твої клони,
наче скривджені пікселі,
мережею блукають весь час.

Ти правий:
усі справжні поети
опиняться в урнах з лайном.3


  1. Брейтен Брейтенбах (нар. 16 вересня 1939 р., Боннівейл, ПАР) — південноафриканський поет, письменник і художник. У його доробку понад 30 поетичних збірок, кілька десятків книг прози (романи, новели, есе, щоденники і мемуари). Пише переважно на африкаанс або ж англійською. За Брейтенбахом закріпилася слава майстра бурської поезії, серед найяскравіших представників якої є Інгрід Йонкер, Ольга Кірш, Ейс Кріге, Елізабет Ейберс. Брейтенбах є куратором міжнародного поетичного фестивалю dancing in other words, що проходить на виноробницькій фермі Spier Wine Farm в Західно-Капській провінції у південно-західній частині ПАР.↩︎
  2. Цитата: «Все, що я створюю, я роблю, доки п’яний. Навіть з жінками…» (з інтерв’ю Шону Пенну для журналу Енді Воргола «Interview», 1987).↩︎
  3. Цитата: «Великі поети вмирають в задимлених горщиках з лайном…» (зі збірки оповідань «Історії звичайного божевілля»).↩︎