ґвинтівка мислення

ґвинтівка мислення

Поет, журналіст, громадський активіст. Народився 1995 року у Львові. Публікувався на платформах Litcentr, «полутона» і Soloneba. Лауреат поетичної премії Аркадія Драгомощенко (2019), фіналіст українських поетичних премій «Гайвороння» та «Смолоскип» різних років. Учасник семінару «Теорії та практики феміністського та жіночого письма» з Ґаліною Римбу. Пише українською та російською мовами. Жив трохи у Києві, Сімферополі, Харкові, Зеленограді та Мінську.

in the flow of matter

раптом помітив, що пишу тобі російською
з українською розкладкою літератури
і на ы, ї на ъ, г на ґ, — вимовиш

та не спізнаєш. о, як усі ті речі, про які не можна сказати [можна]

як речі, що їх не можна замовчувати
є речі, що їх просто не вимовиш

*
люди з псячими головами
люди з інакшого племені, яких гріх не прибити
верхоліття потому

свій та чужий
людина з псячого племені — не людина
сьогодні кращими за людей вважаються навіть інші тварини, предмети, об’єкти
але досі не всі люди з тих, які вижили [скільки інших видів людей, окрім нас, вимерло
і чому саме ми вижили?]

*
досі не вивчив твою білоруську — тваю беларускую; мислити іншу-її її мовою,
нашою мовою і писати про неї своєю мовою вірші
яких вона ніколи так до кінця життя й не зрозуміє
а саме тому стоятиме в тіні мовних крон та мовних війн найближче

; твоя білоруська і моя українська, —
я магу назваць гэта гендарным раўнапраўем, пишеш мені у facebook, і я уявив
як ти говориш це
мотнувши рожевим волоссям

[
знаки нічого не знають про значення]

*
протягом всього цього нашого безмовчання — безмовчання — до розмови
треба ще вирости — треба ще виговоритись, слухати та говорити:

— а це що за машина
яка означує наші імена
як помилку

двічі?

*
          [звукоелектрика, нейронами речень]
ця поезія чомусь важча
по чиємусь поверненню — артилерійський снаряд
спресований
у ґвинтівку

ґвинтівку мислення: так звично несена, перекинутою через плече, ніби зловмисник жінку з поганого вестерну; і розриває нас вибух
неперкладного калібру, now he is become death, the destroyer of worlds, стріляючи з неї у ворога — прошиваючи тіло, ніби голка початок історії, заблукавши яремною веною,
входить у серце — ти виходиш назовні
віднімаючи мову — закотився язик
і відірвало плечі по обидві руки, як — коли ти дивишся на військового у камуфляжі біля перону
і думаєш:

а як говорить німий, якому відтяпало пальці?

* * *

память коротка как обрез
из которого стреляли в грудь и голову нигояну: никто не помнит, кто это сделал

ни помповое ружье, ни подтасовки в расследованиях
ни расстояние от 7 до 21 метра вместо трех выученных беспомощностей
революций [круги подозреваемых на воде: то сужаются, то расширяются
как зрачок, испуганно выходящий за твои берега] :ни-че-го / нет, но многое до сих пор
понято либо неправильно, либо непонято верно

*
восточноевропейская программа обмена для силовиков: из киевского «Беркута»
в московский ОМОН; клубок ниточек, тянущихся на Восток

следы, седьмой год разлагающиеся в собственном желудке
в попытках стошнить самого себя, вырвать

летописи и календари силовых структур — совершенно иная история

*
непреодолимый соблазн желания
связать рандомное количество фактов
одним нарративным движением
в уже знакомую картину мира

*
как
вопросы, положенные лицом в пол ненаказуемо и безответно
разрушают психику части сообщества?

іннервація і/або непам’ять

лиш тільки встиг спросоння мовити їй тримай
мене
[за руків’я]
і поцілуй у загривок, як провадила тиша, двосічна взаємин
сокиру мовчання у голову: перетискай його сонну артерію, ніби обтятими точилом розмов, дірявими іклами кусай морду перевертня
мовляв, «ти надто багато думаєш» — рівно настільки
жеби я заспокоївся. [і позабудь незлобно, міцно й нечутно все
що тільки снилося/сталось з тобою]

   блукаючий нерв, загублений між трьох вигорілих зсередини яремних вен
   ніби повалені сосни сих трьох країн, якими, посипаний трухлявою, мертвою древесиною
   відступаючи після, не витримавши розпочатої ним же ж облоги
   присів на зрубаний стовбур головного мозку: все
   зводиться до аорти

[все
почалося з метафори]

знов.
пульсація   слабка, як тиск постарілого, одряхлілого режиму: він пам’ять
пам’яті, своїм безсилим, посивілим відчаєм
ніжно покусує шрамовану арештами руку
беззубими яснами
ностальгічної туги за спортивним азартом репресій

* * *

кевларовые волокна имен вместо слов
тянутся к горлу, дают бесправным право/голоса говорить, защищаться от пуль,
выпадающих изо рта целой роты

как и что-то, что должно быть записано
обязательно ли оно должно быть прочитано кем-то еще
больше, чем один раз — твой? или должно быть? [ты меня спровоцировал, сам виноват]
или достаточно просто записать в уме перед сном сноску с приколотым обещанием
что непременно не вспомнится утром строчкой чего-то важного, чего-то нужного, что
нужно вспо..

или вычеркнуть?

5:15 и я проснулся в междуречье времен, но ни одно из течений не прибьет меня к цели
чтобы заархивировать то, что растает в уме, зарастет, как туман, как сам ум
когда мы проснемся-проснемся на бог знает какое по счету утро

* * *

відколи я знав його
з нічних чергувань коридорами на Кульпаркові, перекурів під час прогулянки
він залегка, граючись, приручав будь-які психічні захворювання:
гладив їх зграями, проти шерсті
штемпував вуха латинськими назвами хвороб, а не важко відмінюваними числівниками

мовчазних вуличних собак, заблуканих між стелажів нічого супермаркету провінційного середмістя

проте ніщо нікому не помогло
і нікому не стало краще
доки якогось буденного дня, в турині
оточивши півмісяцем
вони самі приручили його

*
краще б вживав опіум
був морфіністом
ми стали би з ним друзями
але було вже запізно

Дивіться також