крізь сенси та тексти

крізь сенси та тексти

Горіхи, гріхи та цукор: про що книга Катерини Бабкіної

Катерина Бабкіна, «Мій дід танцював краще за всіх»

К.: Комора, 2019

«Мій дід танцював краще за всіх» — це збірка з 12 оповідань, що складаються у єдине ціле та розповідають історію родин п’ятьох друзів: Лесі, Міші, Лілі, Ніни та Діми.
Деякі персонажі з’являються у оповіданнях тільки один раз, деякі — кілька разів. Та об’єднують ці розповіді не тільки герої, а і спільні цінності, тяглість сімейних традицій, історії та родинні ритуали, відчуття самотності, надії та любові.
Це книга про пам’ять роду, про те, що немає нічого випадкового, що все повторюється і в’яжеться у єдину історію, про любов і смерть, про життя, наповнене страхом, відчаєм, сміхом і моментами радості.

ГЕРОЇ

Письменниця не ідеалізує своїх героїв та минуле, яке вони прожили. А просто відкриває перед нами фрагменти історій, які читачі мають зібрати самі. Чи вийде закінчена оповідь? Не думаю, бо деякі секрети ми зрозуміємо, про деякі забудемо, а ще якісь — розтлумачимо самі. У тому і прекрасність книги — не обов’язково знати все, щоб полюбити героїв і проникнутися почуттями до них.
Оповідь місцями іронічна, подекуди щемка, така, що нагадує власне дитинство, закоханості та сльози. Але вона завжди неприкрита, щира, Катерина Бабкіна не шукає згладжених кутів, не боїться говорити прямо. Бо тільки так можна пізнати життя.
Усе дуже неоднозначно, так, ми віримо кожному персонажеві, бо вони живі. Вони помиляються, зляться, кричать і радіють. Ми можемо дивитися у них, як у дзеркало, і не боятися відводити погляду. Бо серед злості є місце ніжності, а стара відьма часом рятує життя. І ти думаєш, ось це і є життя, до нього можна торкнутися, відчути на смак — таке різне, таке бентежне, таке справжнє.
А чужа душа — то не просто темний ліс, а й підступний. Зі страхами, травмами, болем та маленькими власними історіями. Чи хочуть наші герої ступати туди? Часом так, часом ні, часом це захопливо, тривожно. Бо як тільки ти ступаєш у ліс, з’являється нова історія, нова гілка, що так чи інакше вплине на все. Бо кожне слово важливе, кожен порух, кожен погляд.
Немає добрих чи поганих, є люди. І ми серед них. Авторка не боїться показувати події, про які говорять не всі. Події неоднозначні та болючі. Але навіть серед жаху і холоду є місце маленьким сімейним традиціям, вони не забуваються, люди їх носять при собі, як найдорожчі скарби. Усі вони тут, у цій книзі. Авторка ніби говорить нам між рядків — це все було, живіть з цим. Бо тільки проживши, можна піти далі.
Ми знайомимося з героями у оповіданні «Ай ну» і разом з ними переживаємо зародження справжньої дружби. Через дитячу наївність, але і власне своєрідне бачення світу, читачам відкривається історія, що пов’язана і з минулим, і з майбутнім.
Заключне оповідання — «Мій дідусь танцював краще за всіх» — обрамлює оповідь всієї книги. Перед читачами постає гурт молодих людей, що несуть у собі спогади роду, свої власні спогади, надії на майбутнє. У їхніх вустах історії родин такі прості і звичайні, що мимоволі задумуєшся, що так і є. За ними стоять звичайні собі люди, зі страхами і помилками, що зуміли пережити найстрашніші події. Про них ми знаємо з книг — Голодомор, репресії 30‑тих років, Другу світову війну. Для нас це — дати, букви і пафосні речення, а для них — життя.

ХУДОЖНІ ДЕТАЛІ

Так, центром художнього світу книги є саме людина. Хоча і речі стають важливими художніми деталями і увиразнюють тексти. Це і горіхи, розкладені на підвіконні, які треба прогріти у духовці, і каблучка з рубіном, що передавалася у родині, і цукор із кав’ярні, і голуба шапочка для плавання, і пластмасова мишка.
Та пластмасова мишка допомагає читачам відчути міцний зв’язок між героями крізь роки. Бо саме ця брошка викликає шквал емоцій, які всі охоче приховують.
Ціна персня з рубіном вимірюється зовсім не грошима, а людською добротою, любов’ю та самопожертвою. Про різні історії, втілені у недорогих прикрасах, ми дізнаємося у оповіданні «Рубін». І скільки ж іще є таких історій?..
Так, усі оповідання могли б існувати окремо, бо кожне з них уже наповнене власними сенсами, цілісне та сильне, проте тільки разом вони малюють значно глибшу і більшу картину. Бо показують, що все у світі пов’язано і одна маленька брошка у формі мишки через багато років може примусити вибухнути емоціями. Бо недорогий перстеник ховає в собі неабияку силу, адже цінність його не у вартості. Бо всі ми маємо власну історію, що переплітається з сотнями інших історій, створюючи новий сенс.

Магія поетичного перекладу: Блейк, Граб’є, Целан

Поезія — невловна, чуттєва, прадавня, магічна. З другого боку — «Поезія — це те, що втрачається в перекладі». Слова належать поету Роберту Фросту. Бо це правда — поетичний переклад втрачає дещо, що не можна передати словами, часом не можна виразити іншою мовою. Але спроби тривають. І доводять, що поетичний переклад вартий уваги. Ми розглянемо три перекладні збірки і зануримося у безмежний світ поезії.


Вільям Блейк,
«Пісні Невинності і Досвіду»
Пер. Леся Белея

Івано-Франківськ: П’яний корабель, 2019

Вільяма Блейка справедливо вважають геніальним поетом-провидцем. Також він художник та гравер, автор ілюстрацій до «Божественної комедії» Данте Аліг’єрі. Так, навіть по його смерті, твори Блейка не були популярними. Проте саме непересічна фігура поета вплинула на багатьох митців різних поколінь. Деякі вірші перекладені українською В. Кейсом, Т. Кисельовою, В. Марачем, Д. Дроздовським, В. Коптіловим та іншими перекладачами. У 2018 році у Видавничому домі Дмитра Бураго вийшла збірка «Предковічне» у перекладі В. Богуславської.
Але зараз наша увага прикута до видання «Пісні Невинності і Досвіду» у перекладі Леся Белея. Вибрані твори Блейка вийшли друком у 2019 році у видавництві «П’яний корабель».
«Пісні Невинності і Досвіду» складаються із кількох розділів — тут є і вірші, і поетичні нариси, і прозові «видіння». Блейкова мова складна, метафорична, сповнена авторськими символами. Книжка проілюстрована гравюрами самого Вільяма Блейка. А ще однією особливістю видання є VR-ефекти — достатньо завантажити додаток і гравюри оживуть! Зображення рухаються та змінюють колір. Містифікованість та глибина віршів перегукується з гравюрами — їх хочеться розглядати, вишукувати нові деталі, як і заглиблюватися у сенси поезії. Блейк пише про речі, близькі усім людям — про молодість, старість, зв’язок з природою і Богом, про батька і матір. Його поезія, схоже, проникає у саму суть речей.
Для багатьох це видання може стати справжнім філософським одкровенням, книгою, до якої хочеться повертатися, розглядати майстерні гравюри та відшукувати потаємні сенси, яких у Блейка, повірте, достатньо. Не важливо, який шлях ви оберете — можна просто насолоджуватися алегоричною мовою та красою структури, чи з головою поринути у філософські пошуки. Книжка однаково важлива. А складність та багатовимірність поезії Блейка магічним чином втілена у простоті. Це заворожує і привертає увагу. А поезія — це і є магія.

О Соняху!

О Соняху! натомлений часом,
Ти рахуєш всі кроки Сонця
І прагнеш краю з золотим лоском,
Куди мандрівник наближається:

Молодість, що мліє від бажання,
І Діва бліда, снігом сповита,
Злітають з могил під тепле проміння,
Ось там мій Сонях мріє жити.



Вацлав Граб’є,
«Блюз для божевільної дівчини»
Пер. Софії Челяк

Івано-Франківськ: П’яний корабель, 2018

Поет Вацлав Граб’є — один з найвідоміших чеських бітників, що розвивав джазову поезію. Адже Граб’є також був музикантом у відомих на той час празьких джаз-клубах. Саме у атмосфері нестримного джазу, поезії, творчості поет створює свої вірші. Він поєднує слово та музику — а разом вони утворюють неповторну цілісність. Мелодія та ритм проникають у слова. Граб’є уміло імпровізує — так, як у музичних джемах. Він міксує слова, розкриває їхні відтінки та відзвуки.
До 2018 року Граб’є не був перекладений українською. І ось у видавництві «П’яний корабель» з’являється «Блюз для божевільної дівчини» у перекладі Софії Челяк. Граб’є такий щемкий, метафоричний та чуттєвий. Він пише про любов, про самотність, про ночі у Празі, про солдатів, сум, дощ і сни, прекрасних жінок. Його вірші здатні говорити про невловимі речі — темряву, схожу на молоко, черешневий цвіт, про те, на скільки обертів замикають день і де шукати ключі. Такі вірші хочеться читати коханим замість колискових. Бо вони теж легко і повільно розгойдують сни.
Поезія Вацлава Граб’є насичена непересічними розгорнутими метафорами, стилістичними повторами, анафорами. У «Пролозі» — першому вірші збірки — поет вказує, для кого ці вірші. Серед них продавці, художники, робітники — «це для справжніх людей яких я зустрічав». А головне — «Для всіх хто на своїх руках несе/ цей чудовий божевільний/ і єдиний/ світ».

Сонна ніжність

Неони
звук вечірніх дзвонів
у твоїх очах сходять
зорі та квіти
і падають додолу
між тіні
на берег озера де росте очерет і кмин
де лісоруби після роботи п’ють
горобинівку

А мені так хочеться спати
Спати
у тіні твого волосся
Спати і ні про що не думати
прокидатися під звуки твого голосу
як кухар
з казок де сплять по сто років
і знову засинати
з пасмом твого волосся на чолі
і трохи ревнувати
до сонця
що малює на твоєму тілі
малі незрозумілі візерунки



Пауль Целан,
«Арія снігу»
Пер. Петра Рихло

Чернівці: Книги XXI, 2019

Пауль Целан — один з найвідоміших австрійських поетів 20 століття. Німецькомовний поет народився на території сучасної України — у Чернівцях. Єврей за національністю, Целан прожив у Чернівцях 25 років.
Визнаним поетом Пауль Целан став ще за життя. Його вірші перекладені різними мовами, українською його перекладали М. Бажан, Л. Череватенко, В. Стус, П. Рихло, С. Жадан. У 2010 році вийшла аудіокнига з перекладами Стуса та Жадана. У 2014 році Сергій Жадан видав цілу книжку вибраних віршів Пауля Целана під назвою «Світлотиск».
Літературознавець та перекладач Петро Рихло досліджує творчість поета, саме у його перекладі уже кілька років з’являються поетичні збірки Целана українською. Ще у 1993 році він переклав та видав поетичну збірку «Меридіан серця». Зараз під такою назвою є ціла серія німецькомовних книг, серед них і збірки Целана у «Видавництві 21» — «Мак і пам’ять» (2013), «Нічийна троянда» (2015), «Злам подиху» (2016), «Волокнисті серця» (2017), «Світлопримус» (2018) та ін. На крайню збірку цієї серії «Арію снігу» ми звернемо увагу у цій статті.
Вірші Целана зі збірки «Арія снігу» укладені у 5 розділів, поруч подаються вірші німецькою та переклад українською. Вони непрозорі, метафоричні, герметичні, наснажені алюзіями та інтертекстом. Образи снігу, холоднечі, морозу розкриваються у різноманітних комбінаціях, часом несподіваних. Мова — залишається важливим мотивом поезії, слова стають ще й окремим «героєм» віршів.

Ілюстрація Ірини Сажинської

Поетична мова Целана складна, трапляється багато авторських неологізмів, повторів, самоцитувань, внутрішньої рими. Пробираючись крізь сенси та тексти, усвідомлюєш себе невтомним шукачем золота.
Проте перекладач Петро Рихло простягає нам дружню руку допомоги — укладає глосарій та пише післямову. Вони стають своєрідними ключами до поезії Целана, адже пояснюють мотиви, соціальні та історичні передумови. Петро Рихло вказує, що «Целанові поезії потребують, так би мовити, “конгеніального” читача». То чи готові ви стати таким читачем, чи готові пробиратися крізь алюзії, контексти та новотвори?

Світ, що таврований затинанням,
у якім я колись
буду лиш гостем, ім’ям,
що випріло з муру,
який горньо зализує
рана.

Всі три збірки надзвичайно різні. Вони відрізняються поетичною мовою, мотивами, засобами вираження, настроєм. Проте у цьому і ховається магія поезії — її не можна описати однаково, її треба відчувати. На перший погляд прості, але наснажені символами, вірші Блейка, сумні джазові імпровізації Граб’є та герметичні тексти Целана — усе це поезія — чуттєва, складна, проста, витончена та щемка.

Письменниця, літературна критикиня. Народилася у 1996 році на Буковині. Закінчила магістратуру Київського національного університету імені Тараса Шевченка (спеціальність: літературно-мистецька аналітика). Пише про літературу, інтермедіальність та символічне у мистецтві. Мешкає в Києві.

Дивіться також