* * *
ветер куда-то пропал —
и кленовые вертолётики
остановились
и обиженно полетели вниз
все сочувствуют вертолётикам
и никто не подумает
как неловко
ветру
* * *
вітер десь зник —
і кленові вертольотики
зупинились
та ображено полетіли вниз
усі співчувають вертольотикам
ніхто не подумає
як ніяково
вітрові
Ночная бомбардировка
во время ночного налёта бомба
расчистила проход между двумя улицами
теперь дети в школу идут вдвое быстрее
Нічне бомбардування
бомба з нічного нальоту
розчистила прохід між двома вулицями
тепер діти в школу дістаються вдвічі швидше
Vidi, vidi, vidi
— Когда ты прекратишь, —
спрашивает, —
мучить своим взглядом?
А я достаю для неё
из кармана
яблоко.
— Когда ты, — спрашивает, —
начнёшь
говорить прямо?
И я поднимаю
рот
к солнцу,
чтобы говорить напрямик.
— Я никак не сосредоточусь, —
говорит, —
на новой
своей скульптуре,
а ты —
ты и шага не сделаешь,
поэтому прекратим,
пожалуйста,
выйди за дверь!
Выхожу.
И удивляюсь,
кто же это вставил
пружинки в дорогу,
и как же вырос
процент воды
в мягкой
скульптуре воздуха.
А вот и она
уже пишет:
«Слушай, не могу
эту вещь
закончить —
приходи
и подари мне
что-нибудь».
Иду. А что подарить
(кроме взгляда) —
найду
на соседней улице,
недаром её ведь
вчера
переименовали.
Vidi, vidi, vidi
— Коли ти припиниш, —
питає, —
мучити своїм поглядом?
А я дістаю їй
з кишені
яблуко.
— Коли ти, — питає, —
почнеш
говорити прямо?
І я піднімаю
рота
до сонця,
щоб навпростець говорити.
— Я не зосереджусь ніяк, —
каже, —
на своїй
новій скульптурі,
а ти —
ти й кроку не зробиш,
тому припинімо,
будь ласка,
вийди за двері!
Виходжу.
Й дивуюсь,
хто вставив
пружинки в дорогу
й як виріс
відсоток води
у м’якій
скульптурі повітря.
А ось і вона
вже пише:
«Слухай, не можу
цю річ
закінчити —
приходь
і щось мені
подаруй».
Іду. А що подарувати
(крім погляду) —
знайду
на сусідній вулиці,
недаремно ж її
вчора
перейменували.
Свечка съела смешинку
давно уже я не засыпал в трамвае
и не бился головой об окно
пугая остальных пассажиров
пока в аквариумах ламп
плавают чёрные мухи
а с потолка меня фотографируют рыси
сегодня я наконец это сделал
склонился и стал
как свечка в одной
из православных церквей средиземноморья
торчала она в песке и воде
а потом мягко склонилась вправо
и упала в воду с таким хохотом
будто проглотила смешинку
ничего
поставят обратно
Свічка з’їла смішинку
давно я вже не засинав у трамваї
й не бився головою об вікно
лякаючи пасажирів решту
поки в ламп акваріумах
плавають чорні мухи
поки зі стелі мене фотографують рисі
сьогодні нарешті я це зробив
похилився і став
як свічка в одній
з православних церков середземномор’я
що стирчала собі у піску й воді
а потім м’яко пішла праворуч
і впала у воду з таким реготом
мов проковтнула смішинку
нічого
поставлять назад
Ухо подворотни. Атлантида
Ты вышла проводить меня до метро,
Потому что пошёл дождь, а у меня нет зонта.
Какого цвета твой зонтик?
Синий или красный? Это важно.
Дождь и дождь. Каменные стрелы над окнами.
В окнах спешит множество туч:
Тучи победы,
Тучи поражения,
Туч сатурналии,
Туч вакханалии,
Туч небесный цианистый калий.
Знаешь, я не пойду на метро.
Пойдём в это
Ухо-подворотню.
Двор. Эклектика. Металлические
Навесы, водостоки, трубы каких-то
Воздушных систем.
Как по ним всем стучит дождь!
Это словно массаж, счастливое щекотание,
И мы, в середине уха,
Превращаемся в сплошной слух дождя.
В этом ритме
Под ногами лужи
Постоянно меняют
Структуру:
И выныривают уже
Очертания очередной Атлантиды,
А вместо неё тонут
Другие континенты-неудачники, —
Выныривают
Нашего с тобой мира очертания,
Который —
Надо же —
Таки, оказывается, существовал
И теперь пританцовывает
В ритме водостоков,
Мерцая словами и картинками.
Но нет.
Пусть уходит обратно Атлантида,
Снова под воду прячется
Внутрь волны, поднятой автомобилем,
Что хочет выехать из этого уха.
Но почему ты
Снова очутилась в объятиях
Моей руки правой?
И по временам отрываешься от земли,
Когда я
Слегка наклоняюсь влево?
Хитрая ты.
Ты хитрая.
Но тихая капля дождя на носу
Распадается надвое.
Вухо підворітні. Атлантида
Ти вийшла провести мене до метро,
Бо я без парасольки, а пішов дощ.
Якого кольору парасолька твоя?
Синя чи червона? Це важливо.
Дощ і дощ. Кам’яні стріли над вікнами.
У вікнах поспішає багато хмар:
Хмари перемоги,
Хмари поразки,
Хмар сатурналії,
Хмар вакханалії,
Хмар небесний ціаністий калій.
Знаєш, я не піду на метро.
Ходім у це
Вухо-підворітню.
Двір. Еклектика. Металеві
Навіси, ринви, труби якихось
Повітряних систем.
Як по всіх них стукає дощ!
Це ніби масаж, лоскотання щасливе,
Й ми, усередині вуха,
Перетворюємось на суцільний слух дощу.
У цьому ритмі
Під ногами калюжі
Постійно змінюють
Структуру:
Й виринають уже
Чергової Атлантиди обриси,
Натомість затоплюючи
Інші континенти-невдахи, —
Виринають
Нашого з тобою світу обриси,
Котрий —
Треба ж —
Таки, виявляється, був
І тепер пританцьовує
В ритмі ринв,
Мерехтячи словами й картинками.
Та ні.
Хай іде назад Атлантида,
Знову під воду ховається,
Надто від хвилі автомобіля,
Що хоче виїхати з цього вуха.
Але чому ти
Знов опинилась в обіймах
Моєї руки правої?
Й часом відриваєшся від землі,
Коли я
Ледь нахиляюсь ліворуч?
Хитра ти.
Ти хитра.
Але тиха крапля дощу на носі
Розпадається навпіл.
Дождь весной
Сегодня мир —
предивное болото,
и совсем заблудились
огни в тенях.
Гирлянда улиц —
красно-жёлтая,
мысли сбежали,
птицы
целуются в стенах.
Дощ навесні
Сьогодні світ —
пречудове болото,
і геть заблукали
вогні у тінях.
Гірлянда вулиць —
червоно-жовта,
думки втекли,
птахи
цілуються в стінах.
Перевёл с украинского Станислав Бельский
