Мапа #3
texture pattern png from pngtree.com

Мапа #3

Арсений Ровинский

Арсений Ровинский

Копенгаген

там где мы жили

особенно если зима
обязательно вспоминаем наш город
во всех забытых подробностях —
там где мы жили
белые цапли следящие
только им очевидную цель
в горячем воздухе

Руконожки и другие карликовые
полуобезьяны навсегда потеряны

Именно так по самодельным
рельсам мы их катили,
перекатывали и перекатывали.

Смотрели на них через линзу.
Упрямо вцепились в линзу,
объясняли, как будем её использовать.

В конце концов, мы ничего не теряли —
они сами куда-то исчезли,
полосатые бестии.

Неожиданно тёплой весной
по дороге из дома родителей,
выставленного на продажу, мы

в последний раз видели
сказочное коварство
бесцветных глаз.

Остап Сливинський

Остап Сливинський

Львів

**

Кухня свободи – брудна
і засмічена, вибач. Лише щасливці
встигають за собою прибрати.
Лише найщасливіші з щасливців
тут готують для себе.
І все ж
тут неможливо прийти на все приготоване,
бо немає їжі, яка псується швидше,
аніж свобода.
І ті, що лишили на стінах свої рецепти,
знали, скільки разів доведеться
починати спочатку.
Ще одне покоління спалених каструль,
диму й пожежних драбин
для опівнічного відступу.
Ще одне покоління життя.
Як тіні, ми прослизаємо повз
чисті вітрини бістро, де під неоном
чекають на їжу чоловіки і жінки
в підозріло схожому одязі.

Борис Херсонский

Борис Херсонский

Київ

*

Кожного разу, викидаючи
банку з-під розчинної кави,
товстого скла, з добре підігнаною кришкою,
або круглу бляшанку з-під льодяників,
або коробку з-під данського печива,
синю, з видавленим зображенням вокзалу
початку минулого століття:
паровоз, дами з парасольками,
думаю про те, що мама
нізащо не викинула б нічого.

Вона складала б туди гудзики,
або нитки — муліне, або гачки і петельки,
все таке, чого вже немає в мене
і не буде у моїх дітей.

Чую голос за спиною:
А, що взагалі є у тебе в цьому житті?

Гарне питання.

Вони довго сміялися

*

Вони лежали поруч, оголені,
на продавленому радянському дивані.

Ти старший за мене — сказала вона —
ти помреш раніше!

Знай, що я принесу в морг
всю свою нижню білизну
і попрошу патологоанатома зашити тобі
в грудну клітку
ці ніжні ганчірочки!

Вони довго сміялися удвох.

У них був чудовий секс.

*

Я хочу померти від оргазму
у віці дев’яноста років! —
сказав м’язистий п’ятдесятирічний чоловік
літньому ортодоксальному рабину.

Рабин довго сміявся.
А потім обличчя його стало серйозним
і він відповів:

Бідний хлопчик! Який контраст тебе чекає!
І найсумніше, що в тому місці,
куди ти потрапиш,
тобі доведеться пробути набагато довше,
ніж дев’яносто років!

П’ятдесятирічний чоловік довго сміявся,
потім його обличчя стало серйозним,
і він помер.

Сергей Ивкин

Сергей Ивкин

Екатеринбург

~ ~ ~

кроссовки младшего брата в стиральной машине
пинаются внутриутробным Аркадием
квадратная Вероника Павловна раскачивается
между холодильником и раковиной
вся жизнь на кухне
/
три года одиночества приучили давать имена
лавр в кадке на подоконнике – Афанасий Афанасьевич
гитара в матерчатом чехле – Елизавета Бам
гитара в дермантиновом – Грегор Замза
утюг – Петрович
/
семейные друзья также пишут
синий диван Веня
рыжий пуховик Никодим
тополь Александр Твардовский
/
центрифуга останавливается
пора принимать роды

~ ~ ~

перед пробуждением
говорила мама
душа возвращается в тело стаей птиц
некоторые запаздывают

потому всегда держи рот
открытым

Софья Суркова

Софья Суркова

Москва

Измышляющее

.свиток исписан был внутри и снаружи, и написано на нём: «плач, и стон, и горе»

Попытки обусловить любовь
в себе и для себя в той мере:
               это способность рассудка
               это изоглосса
               это выхолощенное чаяние
               и стяжение снов
        (момент отхода ко сну эквивалентен телу)

Обнаружили – каждый из нас имеет очи,
дабы не видеть,
что ‘я не могу но мы можем’

первоначальный язык

          полурассечён и трижды скошен

ты можешь этого не слышать но
«…последнее, что нам осталось от греческого Хора, позабытого в Искусстве, — голос диакона, отвечающий священнику во время мессы»

.веровал, и потому говорил: я сильно сокрушён

есть «время разбрасывать камни и время собирать камни»
                          ритуалы избавляют от тревожности

любовь завершает свой ход событий славословием
и благодать и афоническая партитура как пустотность

«бедствии моём, о полыни и желчи
твёрдо помнит душа моя» с тех пор, как ты заснул;

               ‘для этого нужно время’

диссоциативная фуга — то же таинство
                    что и хлебопреломление
                          евхаристия
                          пресуществление

Когда в узнавании things fall apart; the centre cannot hold
я лишившись и видев как ‘всё распадается;
                основание утратило скрепляющую способность’

открытие богом самого себя есть изъявление его воли
откровение обусловлено как предельное вопрошание.

Я обращаюсь к любви: если ты взялась учить других,
                чего ж ты саму себя не учишь?

                      спасибо, что глядишь на меня
                            там где и я тебя вижу
                                      посв.

Нина Александрова

Нина Александрова

Москва

* * *

когда карантин только начинался не было ничего кроме страха
я уехала к тебе на неделю а прожила три месяца
пять человек в огромной сталинке мы натыкались друг на друга
как в темноте налетаешь на мебель в тесной кухне

весна началась внезапно сразу со всех сторон
днём я ходила на разрешённых ста метрах
трогала землю траву
после тусклой лампы накаливания
удивлялась цвету вокруг

ночью в безлюдной темноте начиналась какая-то жизнь
шли в лес через дорогу
его обнесли забором нужно было взять бокорезы
разрезать сетку-рабицу пробежать сторону видимую с дороги
двигаться сквозь сырую траву дышать слушать птиц в четыре утра

когда стало можно гулять в парке было совсем тепло
я сняла рубашку чтобы как в стихах Уолта Уитмена
чувствовать воздух на коже
его объятья и прикосновенья

время/пространство схлопнулись совершенно
была жующая глотающая переваривающая квартира
смертельный невероятный мир снаружи
темный и пустой как в постапокалиптическом фильме

с детства я усвоила что красота
это предельность за которой стоит смерть
ужас с обратной стороны делает все более четким
очищает от шелухи позволяет быть настоящим

моя история локдауна о красоте
по которой тоскуешь в которую бросаешься как в море
а она держит тебя на плаву
можно лечь на спину тебя понесёт вперед
галька будет шептать под волнами
и со всех сторон
нестерпимый солнечный свет

Антон Полунiн

Антон Полунiн

Київ

1456

людина живиться свининою і водою
задовольняється людиною і водою
розпухла спливає й пливе між крижин
антон
тримає кота рудого зеленооко
дивиться гаса ван сента
тверезий як падло

біодерма

ковток провалюється повітряні пухирі
підпирають льодяну амальгаму
мга цідиться крізь підлогу
четверта ранку двійник
відчиняє своїм ключем
і не знявши чобіт
відключається долілиць на дивані
стягуєш з нього свій
пуховик мокрий від мокрого
снігу знімаєш пропахлий
улюбленим одеколоном шарф
намотуєш на кулак мов
ланцюг
допельгангер стогне крізь сон
як це роблять усі
чия душа знаходиться ззовні
кімнату наповнює алкогольний туман
повітряні пухирі
закорковують батареї
спітнілий і синій у
рідкокристалічнім світінні
і вервах диму
втикаєш в xhamster
святе серце
тягне мене туди куди я не хочу
з любов’ю
антон

Іван Гнатів

Іван Гнатів

Львів

*

на дідове літо
спряла баба
дідові з дощу
плащ-
невидимку

літав собі дід
літав
а на бабине літо
налітав той плащ
до дірок

сів на хмару
зв’язав з плаща
мотузку
і
гукнув бабу
до себе

Алина Cахарчук

Алина Cахарчук

Санкт-Петербург

* * *

бабушка не замечает, как смешивает один язык с другим
она произносит: — кызы, ну что ты снова про деньги
когда уже будет про счастье.

когда я говорю, что всё хорошо
она качает головой: — повторяй син ищка булсан
чтобы не сглазить.

я приношу ей в подарок торт
она вежливо откусывает: — бик якши, вкусно
и прикрывает его полотенцем.

она смеётся над нашим произношением
подносит кончик языка к нёбу: — саубылыгыз, дети, пора идти
и умывается шёпотом.

она вкладывает нам на дно кармашков маленькие зелёные картонки
с золотой арабской вязью
а в её глазах я читаю тягостную потерю себя
сплетение корней, каждый из которых уже не твой.

перед уходом мы складываем руки лодочками
шепчем в них: — бесмилляхи рахмани рахим
а затем я слышу как аби сбивчиво повторяет
наши русские имена
после которых знакомое и ей и нам:
— амин, амин, амин.

* * *

ко мне подсадили белого пса
он был смирный и тихий до взгляда.
спрыгнув на пол, он превратился в птицу.
я бежала за ней, пыталась поймать руками
иначе ведь осудят, скажут: как же так, потеряла, не уследила.
но чем больше я пыталась поймать её, тем она становилась меньше.

у меня в руках мёртвый комок перьев.
белая птица на глазах превращается в попугая.
я разжимаю ногтем маленький клюв.
и дышу в птицу,
дышу в мёртвую птицу,
дышу.

Iван Колдунов

Iван Колдунов

Відень

Спомин про Розу Ауслендер

коло дороги, у низинах, куди пил осідає,
звичне багаття: торба й сандалі і палиця і друга одежа.
ім’я подих за подихом ім’я
з попелу складеться нове.
вітер старий склодув зувихряє нове
ім’я.

і дим вгору від низин куди пил осідає
і залишки пилу- вгору із ним.
крізь сонце видно десь посеред диму
стиглі плоди, волосся темне, і схил
зелений. і виноградар зриває гронами
пил юних позіхів пил

золотогіркий попіл речей
солодкочорний дим слів
і остання краплина океану між ними океану сліз
випаровується.
Травень.

Beati, або Калька

ці речі, які ти і я знаємо –
вони речі. диван,
на якому лежить долонею догори
твоя рука – м’який/
пухнастий. про це писав Рільке
красиво / красивий
самотній камінчик під краплею місяця.

знати речі разом з тобою- як травою травневої ночі бігти босоніж.
як уперше підкурювати на шкільному підвір’ї від сигарети дівчини,
яку весь урок роздивлявся.
щасливий, хто засинає
щасливим.

Ілюстрація Лізи Неклесси

Поэтесса, литературный критик. Родилась в 1989 году в Челябинске. Студентка Литературного института им. А. М. Горького. Публиковалась в журналах: «Воздух», «Цирк “Олимп”+TV», «Знамя», альманахе «Артикуляция» и др. Премиальный лист премии «Поэзия» (2019). Выпускающая редакторка проекта «Ф-письмо». Редакторка проекта «Метажурнал». Участница критической группировки «Руины отживших институций». Авторка трёх книг. Живёт в Москве.

Поет і перекладач. Народився 1990 року у Львові. Публікувався на порталах Litcentr і SurVision Magazine, а також у журналі «Контекст». Вірші перекладалися російською, польською, німецькою та англійською мовами. Перекладає сучасну британську поезію. Живе у Львові.

Поэт, художник. Родился в 1979 году в Свердловске. Окончил Российский государственный профессионально-педагогический университет. Координатор клуба «ЛебядкинЪ» (семинар Андрея Санникова). С 2016 года один из редакторов журнала поэзии «Плавучий мост» (Дортмунд, Германия). Публиковался в журналах «Воздух», «Урал», «Уральский следопыт», «Юность», «Крещатик», «Знамя», «Футурум-АРТ», «Дети Ра», «Гвидеон», «Вещь», «Волга», Антологии современной уральской поэзии (3 и 4 тт.) и др. Автор десяти стихотворных книг. Лауреат премии MyPrize (Москва, 2018) и др. Член жюри Всероссийской литературной премии имени П.П. Бажова. Живёт в Екатеринбурге.

Поет і перекладач. Народився 1999 року у Донецькій області. Вивчає зарубіжну літературу та теорію літератури у Чернівецькому національному університеті ім. Юрія Федьковича та психотерапію в Університеті Зиґмунда Фройда у Відні. Перекладає поезію та прозу з німецької та англійської мов. Живе у Відні.

Поет, музикант. Народився 1985 року. Закінчив юридичний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Соліст гурту «Джеронімо». Редактор порталу Litcentr. Автор поетичних книжок: UMBRA (2013), «Ходить и говорить» (2016), «Антитентура» (2019), Does Marsellus Wallace look like a bitch& (2020). Друкувався у журналах «Воздух», «ШО», «Парадигма», «Контекст». Вірші перекладалися польською та французькою мовами. Живе в Києві.

Поэт. Родился в 1968 году в Харькове. Учился на дефектологическом факультете МГПИ. Автор семи книг стихотворений, включая сборники «Ловцы жемчуга» (2013), «Незабвенная» (2017) и «Козы Валенсии» (2019). Публиковался в журналах «Вавилон», «Воздух», «Новое литературное обозрение», «Зеркало», «©оюз Писателей», TextOnly, «Контекст», «Крещатик», на порталах Soloneba, «полутона» и др. Шорт-лист премии Андрея Белого (2005). С 1991 года живёт в Копенгагене.

Поет, перекладач, літературознавець, есеїст. Народився 1978 року у Львові. Закінчив філологічний факультет у Львівському національному університеті імені Івана Франка (за спеціальністю «болгарська мова та література»). Автор п’яти поетичних збірок, численних есе, колонок, рецензій, оглядів в українській та закордонній періодиці. Твори перекладені 16‑ма мовами. Перекладає художню і наукову літературу з англійської, білоруської, болгарської, македонської, польської, російської мов. Лауреат численних українських і міжнародних премій. Працює у Львівському національному університеті ім. І. Франка. Живе у Львові.

Поэтка. Родилась в 1999 году в Московской области. С 2017 г. студентка Литературного института. Публиковалась в журналах «Ф-письмо», «Флаги», «За Стеной», на порталах Soloneba, «полутона» и др. Лонг-лист премии «Цикада».

Поэт. Родилась в 1995 году в Норильске. Окончила Гуманитарный университет (Екатеринбург). Участница литературного клуба «Лампа», ЛитО «Дереветер». Выступала на Международном фестивале свободного стиха. Публиковалась в коллективных сборниках «Как слово наше отзовётся», Subiektiva Opinio и «АЛО СПСЛ». Живёт в Санкт-Петербурге.

Поет, есеїст і перекладач. Народився 1950 року у Чернівцях. Закінчив Одеський медичний інститут. Лауреат багатьох міжнародних премій, зокрема премії ім. Йосипа Бродського, австрійської премії «Literaris» та ін. Вірші та есе перекладалися англійської, німецької, французької, італійської, нідерландської та іншими мовами. З 2017 року ректор Києвського Інституту Сучасної Психології і Психотерапії. Автор шести монографій з психології та психіатрії, в тому числі «Психодіагностика мислення». Автор кількох поетичних збірок. Живе в Одесі.

Дивіться також
Дарина Чупат
Юля Цімафеева
Иван Стариков