на варті привидів

на варті привидів

Поет, прозаїк, драматург. Народився у 1985 році в Запоріжжі. Головний редактор літературного альманаху «Час’ник». Співупорядник антології квір-літератури «120 сторiнок Содому» (2009) та збірки сучасної придніпровської поезії «Гімн очеретяних хлопчиків» (2011). Автор книги віршів «Насолода уявної смертi» (2012) і збірку квір-п’єс «Звірі подивляться замість тебе» (2017). Друкувався у журналах і альманахах «ШО», «Воздух», «Нова проза», «Антологiї 100 молодих поетiв Украiни», антології європейської гей-поезії Moral bi spet priti (2009, Словенія) та ін. Живе у Запоріжжі.

* * *

В закапелках світу
від самих витоків голосу
вчитись акапельному
співу
радять звідусіль:
наріжні камені
на дорозі,
кусень хліба відрізаний
до сніданку,
страх перетнутись зі СНІДом
у вузьких, наче горличко
винної пляшки
переходах
міжповерхових
від бажання жити
до бажання
відчути себе живим.
Даруйте,
та вкотре
серце горнеться в музику,
яку
не відчути вухом.
Вистукує ритм:
раз, два, три —
ти не сховався
й ніхто тебе
не шукає.
А якщо знудьгувався —
на крайній випадок
завжди
можна залишитись
словом
в замулених ребрах контекстів.
Тут,
у нетлінному світі
ось тобі светр
як із журналу,
хтиві кентаври,
самодостатні єдинороги,
тож не журися
за літо.
Ясним вогнем засвітилось воно,
а на дно
сипле попіл
над твоїм
Сайлент Гіллом.
Хочеться на фінальні титри
вишуканості
Гільєрмо дель Торро,
теракотових териконів
і себе на коні
та на кінець
це надмірні бюджетні витрати.
Замість коня
на обкладинці словника
замість тебе
хтось інший
подивиться
всі нові сиквели.

* * *

А коли прискориться час
і наші долі покотяться стежкою
пружно підстрибуючи
на поворотах,
страхаюся лише одного —
впасти на фініші
у рятувальні лаписька
будяків
і вчити назви комах,
які
в метушливому
життєстисканні
лоскотатимуть наші стегна,
зрізаючи цим дорогу
додому.

* * *

Хто повірить
що все можна
пояснити
лише одним словом:
«Приреченість»?

Ось і ти не віриш.
Ми йдемо купляти мені
новий телефон.
Я готую індійку
в абрикосовому соусі.
Піт і сльози
у спеку липневу
над
білими перснями
нарізаної цибулі.

Море мінливо
мерехтіло
у гаманці.
Хотілось світлин
в прозорих хустках
на пляжі,
небезпечних пиріжків
від людей
із золотими зубами,
жмені потрощених
мушель
в руці,
післяобіднього сну
як в дитинстві —
не життя
а суцільні витрати.
Здається,
Поцілити найпростіше
чайною ложкою
в чашку з кавою,
але повз проходить сусід
з церебральним паралічем
і ти знову вагаєшся.

Отримуєш поштою
два кілограми лаванди.
Треба сушити кілька днів на балконі
і думати ввечері
чи можна від такого
ядучого запаху
не встати на ранок.

* * *

А потім мало бути
ще щось…
Скажімо, літо
без опіків
і персики
сповнені соку
бурштинових відблисків,
скільки хочеш
солодкого —
жоден сон
не вмістить
ці поклади цукру.
Крутиться, крутиться
Дзиґлик —
не прочитаєш
на його стегнах
що там
за рогом.

А потім мало бути
життя
аж до старості,
де зростає упевненість
і тануть страхи
без похибок,
але ж
жнива затяжні
косити до ранку
воду черпати ситом
й попри піт
бути знову
сином
сороки,
який дрів не носив
із ситцевим серцем
річку найменшу
перепливе лише
до середини.

* * *

Відтепер
вже ніщо
не вернеться.
Не лякайся —
це не прокляття
і не причина заклякнути
у дверях
на варті привидів,
які завзято сідлали
тебе,
наче тужливого
косоокого
носоріжку
в старому Луна-парку.
Хочеш цукрової вати?
Кульку з гелієм
на сріблястій стрічці?
Кишенькових вистачить на все.
Навіть своє класичне бажання
змін
залиш
у коробці
зі зношеним взуттям.
Все нове
хист втрачає
на пательні беззахисності
і кличе першим зайти на палубу,
навіть якщо це
Титанік.

Дивіться також
Дмитрий Гаричев
Фридрих Чернышев
Close Menu