ранкова пісня
у такі ранки
заводи вкривають місто
димами
аби на мить
непомітним стало
його існування
у такі ранки
прокидаюсь безмовним
бо мова зостається
у сні
який ніяк не можу згадати
і в розпуці
до пустих грудей
вкладаю серце собаче
щоб відчути
найщирішу радість
але
у такі ранки
немає ні сміху
ні радості
повітря пахне
втомою і брудом
місто повниться
заводськими димами
з найчорніших металів
металурги нам роблять
білі серця
обідня пісня
у час обідній днів погожих
випускають нас
із наших тіл
аби ми згадали
як виглядає сонце
ми схвильовані:
з наших долонь
проступає миро
а із горла вилущується
пісня –
ми ще не хмільні
але вже співаємо
голосами
сплітаючись
нас позбавлено пам’яті
тому ми безтурботні
тіла наші зяють пусткою
лежать на купах
як одяг у пральнях
в одних завиває вітер
у інших – в’ють гнізда птахи
ми щасливі
ми щасливі
бо п’ємо стиглі сонця
забувши
що невдовзі нас знову
зачинять у наших тілах
і віддадуть
на поталу
снам
денна пісня
у такі дні
замість голосу маємо
клуби чорного диму
світ безбарвний:
усі кольори зрубано
великими сокирами
у такі дні
дзеркала
не показують відображень
а лиш ріки мазутні
і мови також немає
бо замість слів
з-під язиків
сиплеться попіл
тільки наші зіржавілі тіні
завжди із нами:
волочаться слідом
як бездомні собаки
що ласки шукають
надвечірня пісня
у такі надвечір’я
ослабла ніч
входить у сад
наших тіней із
великим ножем
у такі надвечір’я
починається сезон
відсутності
немає часу немає крові
немає мого і твого імені
немає лету птахи і проростання
рослини
немає розкладання й гниття
немає нічого окрім
контурів бруду
і силуетів
згасання
у такі надвечір’я
серце вкривається
сіллю
а із вен можна сплести
кошики для стиглих плодів
бджоли збирають
із квітів сажу
у саду нікого
квіти мороку
розпускаються
безшумно
вечірня пісня
у такі вечори
безпритульні в озерах перуть свої душі
щоб позбутись печалі
у такі вечори
вдови розвішують полотна жалоби на розквітлих деревах
аби їхній смуток також заквітчався білим
о моя люба
нащо тобі голос
якщо про любов говориш лиш пошепки
у такі вечори
намагаюсь згадати
як лунає твій сміх
і згадати не можу
на місто падає ніч
темні полотна майорять
над тихими водами
нічна пісня
у такі ночі гучнішими стають
пісні марноти
що линуть із уст
захмелілих чоловіків
і чутно стає
як уві сні говорять померлі
у такі ночі
народжуються найкращі сни
вистигаючи повільно
як найстаріша зоря
а поки ніч непомітно минає для тих
хто серцем до неї торкнувся
вранці
сумні двірники підмітатимуть місяць надбитий
і свої захололі сни
