плетиво історій

плетиво історій

Юлія Мусаковська,
«Бог свободи»

Львів: Видавництво Старого Лева, 2021

Як каже про книгу авторка: «Бог свободи дає тобі ключі від усіх дверей, але залишає сам на сам із тим, що за ними. Cвобода — це право на вибір. Відповідальність за наслідки цього вибору неминуча, але його існування — найвища цінність, яку ми надто часто сприймаємо за належне. В основі цієї книжки лежать реальні історії з минулого і теперішнього, в тому числі й особисті, родинні, які мені важливо було розповісти. Історії виборювання свого шляху, які з різних причин залишаються непоміченими, губляться у гущавині подій, фактів та імен, розчиняються у вирі буденності. Ці тексти — як відверті розмови в ефірі блукаючої радіохвилі». Кохання та пошук ідентичності, кохання до людини як недосконалої істоти, яка все одно — «як Пісня Пісень», любов до себе плинної, але особистості, яка може обрати будь-який з варіантів. Чи може? Що таке свобода і яку ціну ми згодні за неї сплатити? Ким може стати людина, яку кохають, ким може виявитися людина, яку кохають, що ми знаємо про себе та свої приховані шрами, поезія «хронічної безшкірності», що не потребує «панциря з товстої вовни». Спроба осмислення часу та своїх трансформацій у плинності буття, серце, вода, листя, війна, «вічна пісня трави». Чи можлива свобода у світі надлишку інформації про можливі варіанти розвитку подій? Або єдине вічне та незмінне — кохання та війна? Лисеня в нагрудній кишені, що не залишає можливості спокою, зростання через біль, свобода — це біль зіткнення з реальністю, коли неможливо не йти вперед.

Ношу в собі п’ять сердець.
Часом вони, розбишаки, змовляються між собою
і зчиняють ґвалт,
ніби зграя скажених годинників,
аж кров виходить із берегів.
Серце матері, що завжди насторожі.
Серце дружини — гаряче і гарно пахне.
Серце доньки, про яке забуваю.
Серце бджоли, що не дає всидіти без руху.
Серце, яке говорить,
муляє і норовить випхати решту,
немов пташеня зозулі в чужому гнізді.

Юрій Іздрик,
«Інші речі»

Львів: Видавництво Старого Лева, 2021

Кохання у світі для двох, спроба уявити світ без людей, фірмовий стиль — суміш панківського хуліганства та щемкості, гострого відчуття плинності часу та неможливості зупинити мить, якою б прекрасною вона не була. Країна, у якої залишилося тільки минуле, потяг, який їде у прірву, але яка захоплююча ця поїздка. Світ звужується, «доля людська — як мале коліщатко», буддистські пошуки спокою поза колесом сансари, але всюди буяє безкінечне життя, й «не віриться в те, що колись всюди буде море, як не віриться в те, що нічого колись не буде». Вижити, зберегти «вдосталь для двох кисню і води, і необжиту сушу». «Закрити цей світ, немов недочитану книжку», переписати весь текст наново — амбітний задум, Творіння. Пустка та новий світ — чи не так твориться поезія, реальність 2.0, плід страху смерті, кохання, пустки, в якій зароджується світ. «Тільки це й рятує» — любов у світі, майбутнє якого надто непевне. Розмита ідентичність у світі без орієнтирів. Ця поезія не трагічна, вона завжди залишає надію, навіть якщо ми нічого не можемо сказати напевне — ні про себе, ні про світ навколо нас.

за тобою падав чорний ліс
за тобою тільки — перекотиполе
я тебе до дому свого вніс.
де тепер той дім?
там порожньо тепер і голо
поросла шипшиною земля
загорнулось небо в сіре покривало
за тобою покотився я –
по стрімких ярах шахтах і проваллях
за тобою падали міста
хіросіми різні всякі нагасакі
а між нами не було моста –
лиш хиткий місток з розділових знаків
за тобою падали світи
та щоразу все починалось знову…
ти мені хоч трошечки світи –
я почнусь як світ
від одного слова

Ірина Шувалова,
«каміньсадліс»

Львів: Видавництво Старого Лева, 2020

Збірка Ірини Шувалової — тяглість та суміш декількох просторів: простору пам’яті, географічного простору, простору сновидінь. Велична, але водночас легка і прозора, мов мереживо, архітектурна конструкція готичного собору Всесвіту, в якому є місце для людей, дерев, бджіл, каменів, тіней, всі вони говорять тут на рівних, розповідають свою історію, що переплітається з історіями інших. Люблін, Париж, Стамбул, Баку, Тбілісі, Прага, історія подорожі, яка ніколи не закінчується, Одіссей у морі світової культури, тіні у світі живих, або таких самих примар, спогадів про колишнє існування, «заглибини у повітрі». «Археологія кухонних раковин» підсвідомості, міфологія життя, кохання та потойбіччя, з ким говорять тіні, отримавши теплу кров, чи була насправді мала батьківщина, міста з географічного атласу, герої родинного альбому. Пошук себе у плетиві історій — родини, світу, кохання, що закінчується з настанням осені, легка павутинка на сонці летить начебто без жодної мети, загублені предмети живуть під ліжками і столами в іншій країні, у задзеркальній країні втрачених речей, війна, яку неможна називати, лише коректний термін, поезія загублених, але все-таки знайдених речей, війна не скасовує щастя. Калейдоскоп спогадів, вражень, снів, втілення в тексті того, що має отримати плоть у слові, що не має поглинути забуття. Світ збірки рятується красою, красою на грані відчаю, плинною і від того ще гострішою.

тимчасовість трави
м’якість минущість зникомість трави
нетривкість трави
її зелене стояння між світлом і повним нічим
її проростання між щільними сірими плитами днів
її тоненькі мужні пальці-леза
якими прориває густе мовчання каміння
руйнує крихку
нерухомість слова

Поет, прозаїк, перекладач. Народилася в 1982 році в Києві. Випускниця факультету перекладачів Київського національного лінгвістичного університету. Автор книг «Аппликации» (2011), «Неймдроппинг» (2012), «Фоновый свет» (2018). Публікувалася в журналах «Воздух», «Парадигма», «Сноб», TextOnly, «Контекст», «Интерпоэзия», «Волга», «Двоеточие», «Цирк “Олимп”+TV», альманасі «Артикуляция», на порталах Litcentr, «полутона» та ін. Переклала російською мовою збірку Джона Хая «Акти зникнення» (лонг-лист премії «Майстер»- 2019). Вірші перекладалися англійською, польською, чеською та латвійською мовами. Живе в Києві.

Дивіться також
Юлія Шекет
Сергей Васильев