\
потому
руки
лежать на колінах
спокійнояк гребля зруйнована повінню
без жодного [влучного]
слова
зі спокоєм предмета напівпорожний
посуд
переймає рештки очевидного
між
[відстань]
ковтками
порушує меж [і]виривається із перекресленьі
кривих кі
л
жменею снігу бабуся витирає бруд з посуду
пісяє стоячи
згорбившись
\
якір
попередніх слів
що колись несли в собі заокеанське світло
занурюється
як спроба втриматися
просто піддавшись
рухові
І
дерева
похилені набік
що бачили все
у них є власна мова росту
занурення
І вслухання у вологість підземних вод
тихого але пронизливого
руху днів
\
лише
декілька стихійних жестів
мінливого
перебігання і значення падіння
стиснуті коліна
[деталь]
шкіра ні в чому не винна
розкривається
у (в)
короткому поривчастому закутку
завглибшки як бабусине
обличчя
змушена завершитись
нанімо
защеплений комір
гудзики
і більше
нічого
\
двері
зачиняються серед міста
як верхівка рухомого
рифу
вслід за згустком
всередині
кінчик язика
вмощується на крихітному
білому полі
обмеженому лише власним краєм
одночасно
раптові інтонації тобі знайомі вростають у місце
жінка йде вулицею серед інших людей
і ще раз
жінка йде вулицею
там само
\
тоді
раптом відчуваєш ноги як листя
які завжди
на відстані погляду
і жінки
які здаються частиною опадання
від них залежить.
тут відбувається
ландшафт
але ти до того непричетний
\
натомість
шафранова сутінь пронизує
погляд з
‘єднує верхівки тополь з безлюдними
фрагментами рук
стиснутих
як коріння кімнатної
Рослини
потребою повернення і потребою
втрати
\
дерево перетинає вулицю безперешкодно
розтікається і розколює потік
їх тисячі і кожне має власну тінь
затіненість
тече у їхніх жилах
вогкість вчувається у шелесті перешіптувань
які
все ще будять тебе щоранку
і ти прокидаєшся
серед
них
\
замість кімнати там якась вулиця
позначена місцем
[скрегіт розкришеного леду]
подих торкається верхівки
Нічого не відбувається, бо нічого не зроблено
залишки звисають зі
столу — посуд з дерева і вікно
можливо теж
— Хто тобі сказав, що воно не рухається?
місце на мапі
\
клейка основа не
привабливості
краЇв
сила підшкірних виділень
речитатив
/чом би не з’їсти чогось по дорозі до-
дому/
щось нерухоме
невигадливість простору
прихована вода
\
намертво
занурена у свою’безголосість утім
розділена з|
наче
переймаюczy манеру речі
безгортанне довге
[…]
руки продовжуються вузькими пероходами
зєднують
шматки розкришеної волі
звільненої від тілесності
нічого натомість
\
вісь
охоплено дверима
не зовсім стулені очі
розгортаються всередині подій
дорога
розкладаєтьсянадрузки
безкінечно красиві
фрагменти дерев і голо
сів
блукають
посеред твого обличчя
раптові мимовільні рухи жовчних шляхів
несанкціонований біль
фрагмент
охоплює
двері
